Наступив новий
навчальний рік. Незважаючи на те, що інклюзивне навчання широко впроваджується
у нашій державі, залишається ще багато не вирішених проблем. Суспільство ще
продовжує жити за старими стереотипами.
Можна змінити закони, впровадити державні програми, провести семінари. Та
як подолати байдужість та несприйняття, а головне небажання щось змінювати?
Закон про інклюзивну
освіту говорить про те, що кожна дитина має право на навчання. Але кожен
навчальний заклад має свої власні проблеми. Робота із дітьми буває непередбаченою, особливо у наш час. Змінилися
діти. Якщо колись можна було хоч якось на них вплинути, зараз знайти спільну
мову із школярами вартує максимальних зусиль. До того ж постійно змінюються
шкільні програми. А це додаткове навантаження для вчителя. І коли йдеться про
прихід в клас дитини з інвалідністю, виникає незадоволення. Адже, як красиво не
говорити про інклюзію, інтеграцію в суспільство і рівність, - це завжди додатковий
клопіт.
У першу чергу
потрібно подбати про необхідні побутові умови. Обладнати вхід до школи,
перенести клас, де навчається дитина на перший поверх, зробити доступними
вбиральні. Звучить гарно, та як показує
практика, виникає багато проблем. Це – додаткові кошти, зусилля, зміни.
Звичайно, прикро коли директор школи, розводячи руками, говорить, що заклад не
прилаштований для потреб дитини з інвалідністю. Такого бути не повинно. Батьки
мають боротися за достойне майбутнє дитини. Але починати
із конфлікту – не найкращий спосіб забезпечити комфортне навчання.
Поцікавтеся, чи є у
вашому мікрорайоні школа, яка практикує інклюзивну освіту. Якщо така існує,
дитину краще оформити туди. Досвід вчителів і напрацьовані програми дають надію
на та, що навчальний процес у цьому закладі буде вдалий. Якщо ж такої школи
нема, довідайтеся, чи не йде ще одна дитина з інвалідністю у цьому році
вперше до школи. Можливо, об’єднавши спільне зусилля із батьками, що знаходяться
в подібній ситуації, можна досягти успіху.
Є батьки, які проти
того щоб у класі навчалася дитина з інвалідністю. Вони ніколи не
спілкувались із дітьми з інвалідністю й мало про них знають. Батьки починають
прораховувати й аналізувати, які виклики та загрози можуть бути в інклюзивному
навчанні для їхніх дітей.
Напевно, вони хочуть,
щоб світ в поданні їх дитини завжди був «ідеальним». Така позиція не просто
помилкова, вона згубна в першу чергу для їхньої ж дитини. У неї під впливом
батьків невірно формується психіка. Якщо прищеплювати утопічне і ілюзорне
розуміння навколишнього світу, то дитина в майбутньому зіткнеться з великими
проблемами. Людина, яка росла і виховувалась з таким поняттям, стикаючись з
реальністю, буде проявляти, в кращому випадку, здивування, гидливість, в
гіршому — жорстокість, байдужість по відношенню до людей з проблемами здоров'я.
Є практика, коли на
перших загальних зборах батьки дітей з інвалідністю розповідають про свою
дитину, її якості та риси характеру. Так можна вибудувати довіру одне до
одного. Соціальні педагоги, вчителі та психологи повинні розповідати дорослим,
в чому полягають особливості дітей з інвалідністю і як із ними слід поводитись.
Корисно також батькам
разом із дітьми здійснити спільну прогулянку, вихід на природу, чи просто
запросити їх в гості. Це нагода поспілкуватися у невимушеній обстановці, краще
пізнати один одного. Можливо їх думка зміняться і вони зможуть прийняти Вашу
дитину, а ймовірно згодом і полюбити її.
Коли дитина з
інвалідністю приходить до загальноосвітнього класу – це завжди ризик бути
неприйнятою і незрозумілою. У дитячому колективі це – звичайна річ. Адже цілком
здорові і успішні діти теж страждають від погроз і принижень.
Так, шкільний світ
жорстокий. Але жорстоким є майже весь сьогоднішній світ. І дитина повинна бути
до цього готова. А школа є тим місцем, де діти вчяться розуміти один одного.
Якийсь час для дитині
зі інвалідністю може бути дуже важко. Але поволі діти звикають один до одного.
З’являються перші спільні справи, захоплення, інтереси. Дитина бачить, як
живуть її однолітки і прагне бути такою, як вони. Перша гра на перерві, перший
секрет, перша витівка будують стосунки між ними.
Звісно, у школі не
без бійок і дратування. Згідно зі своїми можливостями дитина повинна вчитися
відстоювати себе. Якщо не напряму –
фізично, то в якийсь інший спосіб. Так вона формує свій характер, проявляє здібності,
демонструє вміння і тим самий здобуває авторитет класу. Адже іноді потрібно
застосувати всі свої кращі риси, щоб посісти гідне місце під сонцем.
Часто буває так, що
більша частина учнів доброзичливо ставиться до дитини з інвалідністю. Друзі
захищають слабшого перед нападниками, допомагають у побутових проблемах, весело
проводять разом вільний час.
Звичайно, у
налагоджені добрих стосунків між учнями велику роль відіграє вчитель. Від нього
у великій мірі залежіть якою буде обстановка в класі. Було б добре пояснити
дітям, що від фізичної хвороби не залежить те, чи добра ця людина, чи погана,
що в світі було багато людей з інвалідністю, які зайняли достойне місце в
суспільстві.
Сьогодні школа – це відображення
реального життя. Зі всіма проблемами, негараздами, перемогами і поразками. І
відгородити дитину від неї – лишити її дуже важливого періоду її життя.
Складного і жорсткого, та в той же час прекрасного.
Немає коментарів:
Дописати коментар