Як ми уявляємо
класичне святкування всесвітнього дня інвалідів? Загальні збори, звіти,
концерти, круглі столи. Подарунки від влади. Зустріч старих друзів в улюбленій,
але малодоступній кав’ярні. І це – добра
традиція. Але одноманітна, прогнозована.
А якщо задати собі
питання: «про що саме я думаю у цей день, і яке святкування принесе найбільше
користі?»
Мені здається, що
занадто рідко ми задаємо собі це питання. Ми очікуємо, що нас обов’язково почують,
наші мрії здійсняться і все буде добре.
Не буде, поки ми самі
це «добре» не зробимо. Принаймні не розберемось у собі. Не поставимо собі мету,
до якої хочемо йти.