ІНКЛЮЗІЯ І МОТИВАЦІЯ

Інклюзивне суспільство це коли всі разом. Із дитинства. Коли діти бачать свою відмінність, та це не роз’єднує їх. Навпаки, слабшим допомагають, влаштовують такі перегони, де дитина на візку почуває себе зручно і весело, де у співах солістом є той, хто має вади мови, а діти із послабленим зором вправно грають на музичних інструментах.

У дитинстві ми із друзями любили грати у «війнушки» із сусідами. І я була розвідником. Діти, які не дуже добре мене знали, якось не думали від мене щось приховувати. Тож не дивно, що наша «банда» часто перемагала. Отже, друзі були мотивовані щодо моєї участі у грі.

У будь-якій справі успіх залежіть від бажання і від того, наскільки ця справа цікава. І для того, щоб дитина з інвалідністю знайшла те середовище, де їй буде добре, повинні бути чіткі мотиви для інклюзивного суспільства

Сьогодні стереотипів щодо людей з інвалідністю значно менше. Та все ж таки вони існують. і як би добре мати звичайної дитини не ставилась до її однолітка з інвалідністю, все у думки закрадається недовіра. Але сумніви можна подолати, описавши позитивні приклади подібного спілкування. Цікавим є те, що це корисно і цілком здоровим дітям. Вони отримують досвід, який обов’язково використають в майбутньому. А ще вчяться терпінню, розумінню, толерантності, а також винахідливості.

Перший контакт дитини з однолітком, який дещо відрізняється від інших – це багато

запитань. Важливо простою, зрозумілою мовою пояснити, що це просто така хвороба,  Краще відповідати приблизно так: "на світі багато різних людей, і усі ми не схожі один на одного. Ти ж бачиш, що зовнішність у усіх різна. Бувають і різні хвороби, від яких, на жаль, не можна вилікуватися. Вони не заразні, але таким людям іноді доводиться дуже важко, особливо коли незнайомі люди намагаються не дивитися на них, не помічають, і думають тільки про зовнішність. Головне те, що усередині нас. Наш характер, як ми поводимося. І такі люди іноді бувають набагато світліші і добріші за інших, у кого усі ніжки і ручки на місці, і немає ніяких болячок.

Сприяти відносинам дітей до 7 років зазвичай не важко. У цьому віці другом вважають того, хто зробив щось добре – пригостив цукеркою, дав  свою іграшку, допоміг побудувати пісочний будинок. Дуже важливо показати, наскільки таке спілкування може бути цікавим  Для цього створіть ситуацію, де б дитина з інвалідністю поводилась впевнено і гілно. Це може бути знайома їй гра, або улюблена справа.  Важливо відвести увагу від хвороби і дати побачити просто людину і друга.

Моїми друзями були діти друзів моїх батьків і просто знайомі, що гуляли із нами. Так було із раннього дитинства. Мене брали в гості. І наші відносини розвивались цілком природньо.

Батьки купували мені в дитинстві солодощі і іграшки. І я ділилася ними із дітьми з двору. Та мане навчили і поважати своє майно. А ще вигадувати нові ігри, цікаві історії, смішні забавки. Так, наші стосунки ставали міцнішими, а в мене розвивалася творче мислення і самоповага.  

Діти після семи років вже можуть аналізувати вчинки однолітків і дорослих, щось приймаючи, а щось відкидаючи. Як правило, друзів вони шукають серед дітей з схожими інтересами. Хлопцям не лише цікаво разом грати, вони ходять в один і той же гурток, діляться один з одним цікавими новинами, десь змагаються в досягненнях. Діти цього віку ще на багато речей дивляться крізь призму власної особи. Тому у виборі друзів є егоїстичні мотиви. Діти об'єднуються за принципом доброзичливого ставлення. І якщо дитина з інвалідністю реалізована, якщо її здібності і сильні сторони помітні і розвинуті, буде легше знайти людей, які справді будуть їй близькі.  

І тут мій власний досвід був не дуже вдалим. Замість того, щоб просто дружити, я намоталась бути такою, як всі. Замість того, щоб гармонійно розвивати свою індивідуальність, я прилаштовувалась. Спершу дітям було це цікаво. Потім набридало. Я ставала передбачуваною і безініціативною.

Важливе завдання батьків зрозуміти особливості свого малюка, допомогти йому зрозуміти сенс дружби, навчити розбиратися в людях, їх мотивах, самостійно відрізняти щиру дружбу від споживчого спілкування.

 Дуже добре, якщо дитина чує оповідання батьків про вірних друзів не залежно від їх зовнішності, стану здоров’я чи фізичних можливостей. Здатність до дружби краще всього виховується на особистому досвіді.

У підлітковому віці почуття стають більш стійкими і глибокими. У товариші притягують ті риси, яких немає у самого. Друг стає взірцем поведінки. Важко у цьому віці людині з інвалідністю увійти до незнайомої компанії.  Виходом з ситуації може стати група, де цінують порядність і чесність. Це може бути компанія, об’єднана навколо гуманної ідеї. Наприклад, клуб юних екологів. Якщо ж такої немає, доведеться продемонструвати свої сильні якості – характер, волю витримку. Проявити себе справним чоловіком чи цікавою жінкою.

Майже всі підлітки прагнуть бути унікальними і неповторними. Так вони виявляють свій внутрішній світ і таланти, якими наділив їх Господь. Варто замислитись, яким чином сильна сторона підклітка з інвалідністю може сподобатись його одноліткам. Як її краще проявити і що взагалі дитина може дати своєму майбутньому оточенню?

Явних нахилів і хоббі у мене не було. Та мене приваблювало щось нове і цікаве. Але в мене було справжнє веселе студентське життя. Коли я думаю про ті часи, у мене виникають найсвітліші почуття. Адже я мала чудову групу і добрих викладачів. Мене розуміли і допомагали.

Дуже важлива для підлітка самореалізація. Більшість з них прагне бути не таким як всі, тобто унікальним. Та всім притаманне бажання відчувати себе потрібним і значимим. І можливо саме близькі стосунки із людиною з інвалідністю дають такі відчуття. Так у їх розумінні вони стають не такими як всі - крутими. Більшість людей з інвалідністю втомилась від самотності і готові стати вірним і вдячним другом для того, хто подарує їм трішки тепла і надії. 

Основою інклюзивного суспільства є реалізація кожної людини, не залежно від стану здоров’я, суспільного положення і можливостей. Суспільство, де добре і комфортно всім.  Будувати його можуть ті, в кого світлі наміри, шляхетні ідеї, гарячі серця. Та коли приходить втома, коли запал гасне, а бажання творити єдність зникає, мотивація здатна відновити втрачений ентузіазм.