У Антона було генетичне порушення – спінальна аміотрофія ранньої дитячої форми. Хвороба почала розвиватися, коли хлопцю було дев’ять місяців. Його тіло фактично застигло в одній позі, а поворушити хлопець міг лише шиєю і пальцями рук.
Та не зважаючи на це Антон залишив незабутній слід на цій землі. Він був активною людиною. А ще не міг зміритися із несправедливістю.
Війна на Донбасі болем відгукувалась у душі хлопця. Він не бажав залишатись осторонь цих буремних подій і робив все, що міг для того, щоб покращити нелегку долю українських воїнів. Через соціальні мережі він познайомився із волонтеркою і почав разом із мамою допомагати пораненим у шпиталях.
Ініціативи Антона підтримували його друзі із громадської організації «Особлива команда». Хлопці і дівчата з інвалідністю почали співати, танцювати, читати реп для воїнів у шпиталі.
Назвали їх «Особливі для особливих».
«Вони особливі, бо втратили здоров’я, захищаючи наше життя та спокій на фронті, а ми особливі через свої обмеження», — розповідав Антон в матеріалі газети «Українська правда».
Розповідаючи про свою громадську організацію журналістам газети «Факти», Антон зазначив: «У моїй організації «Особлива команда» є хлопці, які пересуваються в інвалідних візках, на милицях, з ходунками, а також незрячі, але це не заважає нам бути активними, наприклад, відвідувати… нічний клуб. Через «Фейсбук» я познайомився з арт-директором одного з пристойних нічних клубів Києва і домовився про те, щоб наша «Особлива команда» час від часу приходила безкоштовно в гості до цього закладу. Для нас там накривають столи, готують подарунки. Дивимося у нічному клубі театральні вистави та концерти — вже були на виступах Гаріка Кричевського та Євгена Литвинковича. Коли о десятій годині вечора починає працювати танцпол, їдемо». Під час іншого інтерв’ю Антон зазначав: «"Ми багато де побували: на Лютізькому плацдармі в Музеї визволення Києва, на козиній фермі "Зінка", в музеї "Київська Русь", в храмі Пантелеймона в Феофанії».
Також Антон відвідував з мотиваційними виступами тюрми, центри для реабілітації наркозалежних, організовував концерти, разом із мамою збирав допомогу для дитбудинків та інтернатів.
У пам’яті рідних, друзів, однодумців і просто небайдужих людей Антон Дубішин назавжди зостанеться світлою, незабутньою людиною, яка своїм прикладом запалював серця і надихав на здійснення своїх мрій і задумів, не зважаючи на труднощі і перешкоди. Він довів це своїм життям.
Немає коментарів:
Дописати коментар