ГОРДІСТЬ КРАЇНИ

Незалежність країни визначається неповторною історією її громадян, здатних навіть у найважчі часи скерувати свій потенціал на благо вітчизни. У нелегкі часи кожен робіть свій вибір. І  вносить свою маленьку часточку у  безвихідь чи надію країни. Створивши власний успіх, людина на своєму рівні укріплює суверенітет держави.

Наведемо лише деякі життєві історії людей, якими країна може пишатися. 

 Одинадцять років тому вісімнадцятилітнім хлопцем Юрій Костюк отримав важку травму хребта, були пошкоджені й внутрішні органи. Коли прийшов до свідомості в реанімації, лікарі не бралися робити жодних прогнозів. Сім місяців Юрій провів у лікарні прикутим до ліжка. Далі — Луцький будинок-інтернат для престарілих. Сам прийняв таке рішення, розуміючи, що повертатися лежачому додому в село Біличі Іваничівського району ніяк. На мамині спрацьовані руки тягар своєї інвалідності перекладати не хотів.

.

Йому сьогодні багато хто заздрить, перепитуючи, скільки грошей отримав за перемогу на зимових паралімпійських іграх в Турині, якою є президентська стипендія, які доплати належать за спортивні звання й титули. Кілька років тому влада виділила квартиру. Здобув вищу освіту. З його думкою нині рахуються, адже Юрій Костюк дуже багато робить для того, щоб навести мости між світом здорових людей і світом інвалідів.

Коли робиш щось самостійно – життя робить тобі крок назустріч

В цьому переконана 25-річна черкащанка Анна Харченко, яка своїм першим кроком після тяжкої травми зробила своєрідний виклик своїй безпорадності, а також упередженому ставленню оточуючих до людей з особливими потребами. Звичайним кроком це назвати складно. Адже Аня крокує по життю виключно в інвалідному візку. Проте робить це впевнено, долаючи перешкоди і випробування, що трапляються на її непростому життєвому шляху. – Я досягла всього, чого хотіла, – переконує Аня. – Я хотіла одержати освіту – одержала, хотіла працювати – маю роботу...

Ані доля кинула виклик 10 років тому. Саме тоді дівчина захоплювалась кінним спортом. Під час чергових занять вона невдало упала з коня і отримала тяжку травму хребта. Медичні висновки були невтішними – безстрокова інвалідність.

Чи міг хтось тоді припустити, що Анна не лише почне підводитись з ліжка, а ще й займе активну життєву позицію у суспільстві і сама надаватиме реальну допомогу людям з особливими потребами, перейматиметься проблемами екології, долучатиметься до проектів відродження історичних місць свого рідного краю тощо. Нині Аня очолює заснований нею благодійний фонд «Наддніпрянський», головним гаслом якого є творити зміни у суспільстві.

25-річний Ігор Беркут, який з дитинства має інвалідність, декілька місяців тому залишився без роботи. Склавши руки, не сидів. І в березні 2011 звернувся за послугами до Лубенського міськрайонного центру зайнятості, де саме в цей час почалася апробація Моделі працевлаштування та забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю

Так, діяльність пана Ігоря полягає у наданні послуг в м. Лубни та Лубенському  районі як фізичним особам, так і іншим підприємницьким структурам під час здійснення операцій з нерухомим майном. Сьогодні Ігор Беркут успішно працює, залишився в минулому досить непрестижний статус безробітного, який змінився на  шановане звання роботодавця