Що
відчуває людина, коли усвідомлює своє покликання? Це зовсім не обов’язок, не
наказ і не змушування. Це приємне відчуття від розуміння шляху, яким маєш йти.
І нехай той шлях вузький і небезпечний, саме тут будеш щасливий.
Дивлячись
на мати, яка допомагала бідним і стражденним, десь у глибині душі Агнес (таке ім’я вона мала до вступу в орден)
відчувала, що саме так вона хоче жити. Покликання до монашого ордену все сильніше
бриніло в її душі. І хоча спочатку вона не надавала цьому значення, згодом Агнес змінила думку. У 18 років вона
зацікавилася діяльністю католицьких місіонерів в Індії – і вирушила до Дубліна,
де вступила в орден «Ірландські сестри Лорето», що має місію в цій країні – і
відправилася до Калькутти, а потім – в Дарджілінг (містечко в передгір’ях
Гімалаїв), де розташовувався монастир цього ордену. Тут Агнес проходить термін
послушництва. Вона доглядає за хворими в лікарні, потім викладає історію і географію
в школі св.Анни. І нарешті, в 1937 р. вона стає черницею, одержавши при
постригу ім’я Тереза – на честь св. Терези з Лізьє. Ця французька черниця,
канонізована в 1927 р., відома своєю добротою і милосердям.
Але миру
на душі не було. Тереза відчувала, що має повністю присвятити своє життя тим,
кому найважче. 1948 року вона, непомітна чорниця покинула монастир і маючи лише
скромну валізу, вирушила допомагати скривдженим долею і суспільством
бідолахам.
Щоранку ця
тендітна жінка вирушає до найнебезпечніших груп у брудні завулки Калькутти, щоб
надати медичну допомогу хворим, нагодувати голодних, втішити стражденних. Так
розпочинається її місія.
Одного
разу у двері скромного помешкання матері Терези постукала її колишня
студентка. «Матінко, - промовила
дівчина, - якщо Ви приймите мене, я б хотіла приєднатись до Вас і допомагати
бідним». «Я не маю права відказати тобі, але це нелегкий шлях,- відповіла Мати
Тереза. Щоб служити убогим, тобі
доведеться зректися усього».
Так
розпочала свою діяльність майбутня релігійна конгрегація Посланниць Милосердя.
Сотні
зневажених, покинутих, осиротілих чули ніжній голос і відчували теплий
дотик матері Терези. Самотні, нужденні
та помираючі отримували від неї справжню поміч, засновану на її глибокій шані
до людей і непохитній вирі у цінність кожного людського життя.
Хоч мати
Тереза любили увесь світ і почувала себе щасливою будь-де, наймилішими її серцю
все ж залишались Калькутта, Англія, Італія і США – країни, що їх вона
відвідувала найчастіше. Вони мали значний вплив на місію подвижниці. Ніколи
вона не приїздила туди туристкою – завжди посланницею від бідарів. Ні за яких обставин не просила вона грошей, а
просто подавала переконливий приклад людяності і християнської віри, сіючи
добро повними пригоршнями.
Її скромна
присутність повсякчас підтверджувала незаперечну істину, якою вона керувалась
все життя: найбільше щастя віддавати себе іншим.
Мати
Тереза підкреслювала, що вона не шукає людей, які б жертвували тільки гроші чи
матеріальні блага. Скоріше вона шукала тих, хто дарував найдорожче – самих
себе. І відчувала осіб, які обмежувались
пожертвами зі своїх надлишків Для
улюблених своїх бідняків вона потребувала найдорожче, що є у житті кожної
людини – часу. Часу, щоб запропонува́ти
дар дружби самотнім, розраду засмученим, визнання знехтуваним.
У жовтні
1979 року їй скромній, проте сильній духом індійській черниці було присуджено
Нобелівську премію миру. Один з її послідовників зазначив: «Ясна річ, їй
особисто ця нагорода не потрібна. Але можливо завдяки цій премії люди,
безнадійно зголоднілі за милосердям, усвідомлять, що таки можна служити Богові,
добровільно допомагаючи всім, хто цього потребує.
Життя
матері Терези, цього мужнього борця за
людське життя, цілком може бути найвидатнішою історією всіх часів і народів.
Автор
Світлана Дібора.
Немає коментарів:
Дописати коментар