СВЯТО НЕЗАЛЕЖНОСТІ І НАДІЇ

Особисто я щодо України постійно чую одні і ті ж фрази: «нічого не вийде», «ми приречені», «немає надії». Так, ситуація дійсно не проста. Але пригадаймо,  чи не було у нашому особистому житті, у наших родинах чи у друзів чогось подібного? Звісно, було. І які були дії? У всіх по-різному.

Для прикладу, розглянемо досвід моєї родини. Я народилась із дуже складною формою ДЦП. Перший рік не могла навіть ковтати. Батькам (особливо мамі) було дуже складно мене ростити. Часом не було ніяких сил, опускались руки, до серця закрадався розпач. Але в них не було навіть думки покинути мене. Вони йшли вперед, шукали нові можливості для мого лікування і розвитку. Шукали і знаходили. І хоча далеко не завжди виходило саме так, як вони очікували,  все ж результати є, і вони досить не погані.

Досвід моєї родини показує, що за «своє» потрібно боротися. І йти до особистого успіху, відкинувши всі стереотипи, але й враховуючи свою власну реальність. Так само із Україною. Нехай ті можливості, що маємо на сьогоднішній день досить не великі, та все ж вони є. І це результат наполегливої праці фахівців, що працюють на всіх рівнях нашої незалежної держави. Якщо вдало їх використовувати, можна досягти як свого власного, так і нових можливостей для тих, хто поруч, а отже для громадян нашої держави.

Вітаючи кожного з Вас із великим святом – тридцятою річницею дня незалежності України, хочу побажати плідно використовувати той потенціал, що у нас є, примножуючи як свій власний добробут, так і добробут своєї вітчизни.  Адже вона у нас єдина.