ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ І ЛЮДИ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ЧИ БАЧИТЬ ТЕХНОЛОГІЯ ЛЮДИНУ, А НЕ СТЕРЕОТИП?

Штучний інтелект і люди з інвалідністю: чи бачить технологія людину, а не стереотип? Штучний інтелект стрімко входить у наше життя. Ми використовуємо його для роботи, навчання, створення текстів, фотографій та відео. Але чи замислювалися ми над тим, якими штучний інтелект «бачить» людей з інвалідністю?

 У липні 2026 року дослідники представили нове дослідження, присвячене стереотипам у генеративних моделях, які створюють зображення за текстовим описом. Дослідники проаналізували 119 тисяч згенерованих зображень, створених за допомогою 15 відкритих і 2 закритих моделей. Результат виявився промовистим: запити, пов'язані з інвалідністю, часто призводили до одноманітних образів, а порушення мобільності дуже часто автоматично зображувалося через крісло колісне.

ВСТУПНА КАМПАНІЯ 2026: ОСВІТА МАЄ БУТИ ДОСТУПНОЮ ДЛЯ КОЖНОГО

Вступ до університету — це завжди важливий крок. Для людини з інвалідністю він може бути ще й випробуванням, адже окрім вибору професії та підготовки до вступу доводиться думати про доступність навчання, особливі умови, документи та можливості отримати підтримку. У липні 2026 року в Україні триває вступна кампанія до закладів вищої освіти. Міністерство освіти і науки окремо роз'яснює умови вступу для різних категорій вступників, зокрема для людей з інвалідністю. Для визначених категорій передбачені спеціальні умови участі в конкурсному відборі та вступі, а також можливість скористатися квотою-1. Це важливо, адже інклюзивна освіта — це не лише можливість фізично потрапити до університету. Це можливість навчатися на рівних умовах, отримувати необхідну підтримку та обирати професію відповідно до власних здібностей і мрій. Сьогодні люди з інвалідністю дедалі частіше стають студентами, фахівцями, підприємцями, науковцями та активними учасниками суспільного життя. Тому питання освіти для них — це не питання «пільг заради пільг». Це питання рівного доступу до майбутнього. Особливо важливо, щоб вступник знав про свої права і не залишався сам на сам із бюрократичними процедурами. Адже іноді найбільшою перешкодою стає не сама інвалідність, а складна система, яку людині доводиться долати самостійно. Ми хочемо, щоб в Україні дедалі більше людей з інвалідністю могли сказати: «Я обираю, ким хочу бути». І щоб суспільство сприймало це не як виняток, а як звичайну частину життя.

ЧОМУ СЕРЕД ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ ТАК МАЛО АКТИВНИХ?

Я багато років працюю з людьми з інвалідністю і дедалі частіше замислююся над незручним питанням: чому серед них так мало тих, хто готовий не просто брати участь у заходах, а самостійно діяти, проявляти ініціативу, брати відповідальність і працювати в команді? Безперечно, люди з інвалідністю стикаються з численними бар'єрами — фізичними, інформаційними, фінансовими, комунікаційними. Але, на мою думку, не все можна пояснити лише ними. Навіть коли можливість створена, не кожна людина готова нею скористатися. Багато людей роками звикають до ролі тих, кому допомагають. За них приймають рішення, організовують їхню участь, вирішують проблеми. Така підтримка необхідна, але іноді вона не формує самостійності. Людина може звикнути отримувати допомогу, але не мати досвіду бути ініціатором, партнером чи організатором. Тому справжня інклюзія — це не лише створення доступності. Це ще й можливість для людини з інвалідністю поступово стати активним учасником суспільства: самому приймати рішення, пропонувати ідеї, брати відповідальність і впливати на те, що відбувається навколо. Можливо, нам варто менше запитувати, скільки заходів ми провели для людей з інвалідністю, і частіше запитувати: скільки людей з інвалідністю самі стали ініціаторами цих заходів? Бо справжня інклюзія починається тоді, коли людина перестає бути лише отримувачем допомоги і стає людиною, яка сама щось створює.