Я багато років працюю з людьми з інвалідністю і дедалі частіше замислююся над незручним питанням: чому серед них так мало тих, хто готовий не просто брати участь у заходах, а самостійно діяти, проявляти ініціативу, брати відповідальність і працювати в команді?
Безперечно, люди з інвалідністю стикаються з численними бар'єрами — фізичними, інформаційними, фінансовими, комунікаційними. Але, на мою думку, не все можна пояснити лише ними. Навіть коли можливість створена, не кожна людина готова нею скористатися.
Багато людей роками звикають до ролі тих, кому допомагають. За них приймають рішення, організовують їхню участь, вирішують проблеми. Така підтримка необхідна, але іноді вона не формує самостійності. Людина може звикнути отримувати допомогу, але не мати досвіду бути ініціатором, партнером чи організатором.
Тому справжня інклюзія — це не лише створення доступності. Це ще й можливість для людини з інвалідністю поступово стати активним учасником суспільства: самому приймати рішення, пропонувати ідеї, брати відповідальність і впливати на те, що відбувається навколо.
Можливо, нам варто менше запитувати, скільки заходів ми провели для людей з інвалідністю, і частіше запитувати: скільки людей з інвалідністю самі стали ініціаторами цих заходів?
Бо справжня інклюзія починається тоді, коли людина перестає бути лише отримувачем допомоги і стає людиною, яка сама щось створює.
Немає коментарів:
Дописати коментар