Це не просто дата в календарі. Не лише державний прапор,
гімн чи святкові заходи.
Це можливість прокинутися у своїй країні й знати: це
наш дім.
А для людей з інвалідністю війна часто створює ще більше
перешкод.
Те, що у мирний час здавалося звичайною справою — вийти з дому, дістатися бібліотеки, отримати інформацію, поспілкуватися, навчатися чи працювати — під час війни може стати справжнім випробуванням.
Але саме тому особливо важливо не залишатися осторонь.
Люди з інвалідністю — не лише ті, кому потрібна
допомога. Ми також можемо бути активними учасниками життя країни.
І продовжуємо жити.
Можливо, саме в цьому сьогодні і є одна з найважливіших
форм нашої стійкості.
Війна намагається забрати у людей спокій, домівки,
здоров'я, близьких і звичне життя. Але вона не повинна забрати наше право мати
майбутнє.
Україна, за яку ми тримаємося, — це не тільки територія.
Це країна, де людина з порушенням мовлення має право
бути почутою.
Де людина на кріслі колісному має право вільно
пересуватися.
Де людина з інвалідністю має право працювати, навчатися,
читати, створювати, любити, мріяти і приймати власні рішення.
Де доступність та інклюзія не вважаються додатковою
послугою, а є природною частиною життя.
І, можливо, наша незалежність стає сильнішою саме тоді, коли
ми не дозволяємо війні перетворити нас лише на тих, хто виживає.
Ми залишаємося людьми, які живуть, працюють,
читають, мріють і будують майбутнє України.
Сьогодні ми дякуємо тим, хто захищає нашу державу.
Пам'ятаємо тих, хто віддав за Україну найдорожче — своє
життя.
Підтримуємо тих, хто постраждав від війни.
І віримо, що настане день, коли День Незалежності ми
зможемо відзначати не під звуки повітряних тривог, а з відчуттям миру, безпеки
та свободи.
З Днем Незалежності, Україно!
І нехай кожен із нас має своє місце в її майбутньому. 🇺🇦

Немає коментарів:
Дописати коментар