Думками я повертаюсь у той осінній день, коли маленька команда людей з інвалідністю наважилася спробувати здійснити свою мрію — створити простір, де кожен буде почутий, незважаючи на особливості мовлення, інвалідність чи життєві обставини.
Впродовж цих 5-ти років ми відстоювали цю мрію і намагалися втілювати її в
життя. Саме вона була нашою силою, нашою опорою. Вона нагадувала про себе у
важкі хвилини, вела вперед там, де здавалося, не було дороги, давала сили і
натхнення.
Війна могла забрати в нас мрію. Але вона виявилася гучнішою за сирени і вибухи. Саме вона допомагає створювати маленьку стабільність у часи невизначеності, працювати попри тривогу, робити крок уперед, долаючи страх.
