ОКСАНА ГЛАДИШЕВА

Родина – це найголовніше, що потрібно дитині.. Саме тут вона розуміє те, ким є, як потрібно поводитися, а також усвідомлює свою цінність. Без близьких людей немає впевненості, бракує особливої внутрішньої сили. 

Коли дитина з інвалідносте одна – це схоже на замкнене коло. Можна плисти за течією, опустити руки. Можна на своєму рівні досягти відмінних результатів, але ніщо не взмозі заповнити пустку від нестачі сім’ї.

Оксана Гладишева добре це розуміє. Уперше самотність дитячих сердець вона відчула, коли працювала в дитячому будинку. Там вона зустріла свою першу прийомну дочку Люду. Коли сім’я змінила місце проживання, Людмила переїхала разом із ними.

На новому місці Оксана познайомилася із неймовірно гарним хлопчиком Яном. Не зважаючи на те, що в дитини синдром Дауна, було вирішено всиновити і його. Під час оформлення документів родина часто навідувала хлопця, і тоді в Оксани на колінах сиділа маленька «мишка Гаммі» Соня.

Яна забрали, а через тиждень Оксані зателефонували з дитячого будинку і повідомили: «Соня плаче і кличе маму».

Нелегко було прийняти рішення щодо цієї дівчини. Це був час розважань і сумнівів , вагання між «за» і «проти. Було багато перечитано літератури, перегорнуто інформації, промоніторино

сайтів на цю тему.

Соню теж вдочерили. А невдовзі родина отримала багатокімнатний котедж у Сімейному містечку, де живуть сім'ї, які взяли на виховання прийомних дітей.

Родини збільшувалась. Прийшов момент, коли Оксана усвідомила – прийомні діти це її покликання. А бути мамою для найслабших – це те, що їй вдається найкраще, те, до чого лежить душа.

Діти мріють про сім’ю, про лагідну матусю, про те, щоб хтось просто про них піклувався. Але звикнути до нового місця іноді буває важко. Пам’ять про інтернат, про брак любові, про боротьбу за місце під сонцем живе в серці дитини. Потрібен час і любов щоб вигоїти ці рани.

Оксана встає о 05:30 - потрібно встигнути приготувати сніданок. О 06:30 підйом для всіх інших: на те, щоб одягнути дітей в школу або дитячий сад, йде рівно година. І на роздягання теж потрібно годину.

Сніданок, обід, вечеря, гуртки, секції (всі діти ходять у гуртки: танцюють, співають, малюють). Це якщо без поїздок по лікарнях і походу по інших установах. Увечері всі збираються навколо мами: пестять і щебечуть щось на своєму.

Найбільшим щастям для матері є досягнення її дітей. Але успіхи бувають різні. Дитина заговорила, перший раз зав’язала шнурки, перемогла свої обмеження. Саме це дає родині Гладишевих сили і натхнення. Зникає втома, а радість наповнює серця.