02.07.2011

ОДИН ПРОСТО ГАРНИЙ ДЕНЬ




Після тижня дощів нарешті видався погожий червневий день і ми з Настею збираємося на прогулянку. Виходячи з дому, Настя прихоплює кульочок з черствим хлібом – годувати голубів.

На вулиці нам трапляється жінка, яка продає живих раків. Настині очі спалахують від захвату: «Ой, які гарні раки! Вони ворушать вусиками! Мамо, купи мені одного, я хочу його врятувати! Давай випустимо його в озеро!» . Я глибоко зворушена таким благородним бажанням моєї дитини і тому одразу «викупаю» одного вусатого «в’язня». Жінка садовить його до великого пакета і ми з Настею йдемо до озера.

Озеро, що недалеко від нашого дому, досить велике і має біблійну назву – Йорданське. Я часом фантазую, що це ріка Йордань, де прийняв хрещення Христос. Озеро це цілком природного походження, живиться підземними джерелами і в одному місці ніколи не замерзає. Взимку, серед криги і пожовклого очерету, на цій латочці незамерзлої води зимують дикі качки.

Ми з Настею спускаємось до води, переступаючи через коріння тополь, що випинається з піску. Біля озера росте багато тополь і в їх затінку дуже приємно ховатися від спеки. Спиняємось біля прибережних очеретів і обережно витрушуємо рака на траву. Від тривалого перебування в неволі він млявий, рухається неохоче і навіть не реагує на паличку, якою ми йому лоскочемо клешню. Намилувавшись на його вусики, хвостик та очка-намистинки, ми потрошку підштовхуємо рака до води і він зрештою провалюється в крихітну бухточку. Трава змикається над ним і вже ніхто із сторонніх не здогадається, що там, у воді, ховається рак. Настя хвилюється, що хтось його побачить, знову впіймає, зварить і з’їсть, але я її заспокоюю, кажу, що рака зовсім не видно. Через деякий час я розсуваю траву і уважно оглядаю бухточку, але рака в ній вже немає. Ми з Настею сподіваємось, що він виживе і чудово влаштується в нашому озері.

Потім Настя скидає взуття і починає бігати по пісочку і воді, а я стою і милуюся мирною картиною. Під тополями на поваленому дереві сидить закохана парочка. Поодаль справа на колоді розташувалися подруги. Вони жваво про щось щебечуть, а їхній великий чорний пес із насолодою купається в озері. Він то виходить з води, то знову повертається назад, заносить в озеро свій м’ячик або занурює у воду морду. Все це він робить без галасу, спокійно і солідно. Мені подобається, що цей пес не порушує тиші і не здіймає бурю на озері своїми стрибками, як інші собаки. Потім надходять двоє хлопців з вудочками, деякий час стоять і йдуть далі, бо тут не клює. Я підходжу до Насті і ми з нею з цікавістю спостерігаємо за малесенькими тонесенькими чорними рибками, що плавають біля поверхні води. Поводяться вони як справжні косякові риби: їх косячок то закручується спіраллю, то змінює напрямок, то пірнає в глибину. Як на підводних зйомках Кусто! Потім з очерету долинає кумкання жаб і я посміхаюсь: хороше наше озеро, якщо в ньому і рибки є, і жаби, і качки плавають. Значить, якось опирається воно поганій екології і дає прихисток живим створінням.

Настя дістає з кульочка черствий хліб і починає кришити. До нас одразу злітаються голуби й горобці. Від помахів безлічі крил з піску здіймається тополиний пух і починає повільно кружляти в повітрі. Ми зачудовано споглядаємо цю красу – птахи серед заметілі пушинок. Один голуб кружляє у парубоцькому танку, впадаючи коло голубки і доповнює цю незвичайну картину з тополиним пухом. З-за очеретів сторожко випливає дикий качур. Він гарний, із зеленою голівкою, білим ошийничком і коричнево-білою спинкою. Йому теж хочеться хліба, але він побоюється наблизитись. Настя підходить до води і кидає йому кілька шматочків. Качур боязко хапає один і зникає в очеретах.

Зрештою хліб закінчується, голуби розлітаються і біля озера знову стає тихо. Сонце ховається за важкими сірими хмарами і нам стає зрозуміло, що дощовий тиждень продовжується. Ну й чудово, ми дуже любимо літні дощі і грози. Хай гримить і напуває землю, щоб усе буяло. Щасливі, ми йдемо додому. Сьогодні був дуже гарний день!

НАТАЛІЯ ДРЕМЛЮК