02.10.2018

МОЯ БОЛГАРІЯ


Свою майбутню відпустку я зазвичай планую на початку літа. Дужа хотілося потрапити в санаторій, підлікуватися. Не склалося. Моя черга на путівки не підійшла, а сплатити хоча б 10 днів дорого. Промоніторила сайти баз відпочинку. Були непогані варіанти, але теж не дешеві.
Набрала номер знайомої з туристичного агентства і почула досить цікаву пропозицію. Є відпочинок в Болгарії. Трьохзірковий готель в місті Несебр. І якщо порівнювати із цінами в Україні, вийде не на багато дорожче.

Внутрішнє відчуття підказувало, що це саме те місце, де я маю бути цього літа. Місця були заброньовані.

Спершу я дізналася з Інтернету про запропонований сам готель «Золота рибка». Мені він сподобався, тому, що розміщувався  близько від пляжу і відповідав всім моїм потребам. Пізніше вирішила трохи дізнатися про саме місто. Інформація, яку я знайшла в мереж,і здивувала і порадувала мене. Виявилось, що Несебр – це місто-музей, частина спадщини Юнеско.


Ми отримали місця в автобусі болгарського перевізника riki-а. Взагалі я не дуже люблю писати негативні відгуки,  але цього разу доведеться. Це була не комфортна подорож.  Технічні зупинки здійснювались один раз у 4 години, туалету в автобусі не було. WI-FI не вмикали і взагалі ставлення до пасажирів залишало бажати кращого. Трансфер теж був не налагоджений – на бус чекали хвилин 40.

А сам готель сподобався. Якщо порівнювати із велетнями-сусідами, він здається маленький і не дуже примітний. Та насправді там затишно і комфортно. Нас гостинно зустріла адміністратор Євгенія.
  
Готель пропонує туристам якісний сервіс. Тут створені всі умови для гарного відпочинку. Номери просторі і світлі. Є холодильник, душ і кондиціонер. Двоспальне ліжко можна роздвинути так, що вийде два окремих.  Кімнати оформлені у ніжних персикових тонах.

Готель розташований на третій лінії від моря , але від пляжу його відділяють метрів 100. Потрібно було спускатися по сходах, але для мене це не було надто важко. І от нарешті переді мною море. У перший день воно зустріло мене досить великими хвилями. Було трохи лячно входити, але бажання поринути у прохолодну воду виявилось сильніше. Як могла я підстрибувала на хвилях, намагаючись тримати рівновагу.  

Хвилі бушували і наступного дня. Виходячи з води, мама пошкодила ногу, тож прогулянку по місту довелося відкласти. Я сиділа на балконі, вслуховуючись у веселий гомін курортного міста і думала про своє.  Однак наступного вечора ми попрямували до старого міста, яке вразило нас своєю красою і величчю.

 Розміщений старий Несебр на півострові і з’єднаний зі новішою частиною міста мостом. Це античне місто із вузенькими вуличками, стародавніми спорудами, масивними церквами, які змішались із сучасними барами, магазинами, кафе.   Півострів багатий на старі будівлі, античні споруди, величні башти.  

Весь він огороджений кріпосною стіною.  Перед входом своєрідний символ Несебру - старий млин. Старовинні споруди побудовані так, що перший поверх кам’яний, другий дерев’яний
.  Руїни фортеці, храми, ворота створюють неповторну старовинну атмосферу.

За розміром споруди стародавнього Несебру невеликі. Але їх архітектура вражає вишуканим античним стилем.

Вертаючись до свого готелю, ми побачили маленьку крамничку, де продавалась косметика «Болгарська троянда» Я зацікавилась і вирішила туди зазирнути. Біля порогу, поручь зі сходами був пандус.  На поличках були розкладені креми, мила, парфуми і інша косметика, з іншої рядками розташовувались рядки ароматизованих свічок. Я  звернула увагу на продавця. То була темноволоса жінка на інвалідному візку. Зробивши покупки, ми вийшли на вулицю.

В продовж всього нашого відпочинку стояла чудова погода. Останні літні дні дарували тепло і затишок. Шторм заспокоївся і тепле море розгорнуло свої обійми. Воно вабило свіжістю і лагідністю.   Від палаючого сонця доводилось тікати під парасолю.

Увечері поринали у яскраве курортне місто. Автобуси із відкритою терасою, маже дитячі вагончики якось невпинно манили прокотитися з вітерцем. І взагалі, приємно була блукати по курортному містечку. Великі готелі вражали своїми розмірами та красою, маленькі – затишком і простотою. Вітрини магазинів вабили вогниками і помірними цінами.  На кожному кроці ресторанчики із національними стравами і стравами народів світу.

І все ж таки маленька крамничка із привітною дівчиною на візку не йшла з думок. У останній вечір ми зазирнули туди, познайомились. Розмова зав’язалась швидко.  Єлена – так звуть продавця, потрапила у автокатастрофу, у наслідок якої отримала інвалідність. На гроші від страховки купила маленьке приміщення, де влаштувала привітну крамничку. Бізнес не дає великих прибутків, але допомагає вижити.

із розмови я дізналася, що в Болгарії люди з інвалідністю мають пенсію і можливість реабілітації. Інвалідність встановлюється згідно рівня працеспраможності. Але це не дуже допомагає у повсякденному житті. Тому, що пенсії маленькі. Є, звичайно, і пільги і додаткові соціальні послуги, але їх , як і в Україні, потрібно відстоювати. Дається взнаки відсутність комплексного підходу до рішення глобальних проблем
.
Особливих пільг для людей з інвалідністю немає. Взяти хоча б проїзд у громадському транспорті. Він платний. У великих містах йде активна робота щодо впровадження вільного доступу до споруд громадського використання. Деякі пляжі облаштовані так, що людина на візку може вільно пересуватися. В маленькі містечка безбар’єрність впровадження повільніше
.
В останній день я довго дивилася на море. Ніби дякувала йому за відпочинок. Здавалося б, нічого особливого. Звичайна поїздка до моря. Але в моїй душі відобразилася вона якимось дивним спокоєм, легкістю і миром.  

1 комментарий:

  1. Дякую, Лесю, за чудову розповідь! Ніби разом з тобою побувала у Болгарії!

    ОтветитьУдалить