Іноді мрії живуть у нас роками. Вони можуть здаватися далекими, нереальними, особливо коли маєш діагноз ДЦП і постійно стикаєшся з бар’єрами. Але мрії не зникають — вони просто чекають свого часу.
Моя подруга Наталлія Дремлюк ще зі школи мріяла створити власний музикл. І сьогодні ця мрія стала реальністю — завдяки її наполегливості, творчості та можливостям штучного інтелекту. Це історія не лише про технології. Це історія про віру в себе.
Коли людина з інвалідністю створює культурний продукт — це більше, ніж творчість. Це заявка на голос. Це доказ того, що інклюзія — це не про жалість, а про можливості.
І я хочу, щоб про цю роботу дізналися більше людей. Бо такі історії змінюють уявлення про межі.
Немає коментарів:
Дописати коментар