ЧЕРНІВЦІ

Нещодавно мені пощастило побувати у Чернівцях.  Як це місто тільки не називають. І маленьким Парижем за схожість зі столицею моди. І порівнюють із Римом, що розкинувся на семи пагорбах. Бо так само вулиці Чернівців стікають до річки Прут з пагорбів, найвищий з яких – 150-метровий.

Чернівці здавна славились своїми вишуканими ремісниками. Справа пращурів зберіглася і до наших днів. Це видно, якщо мандрувати селами області. Мало не біля кожного двору красуються вишукані ковані паркани, які виготовлені згідно з найкращими українськими традиціями.

Побувавши у Чернівцях, можна побачити надбання різних культур і народів. І це не дивно. Адже місту довелося побувати у складі багатьох держав. Це відобразилося на його архітектурному і історичному  розвитку.  

Австрійський публіцист Георг Гайнцен колись писав про Чернівці, що це було місто, де "недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю. Це місто – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою – було негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд, і де книгарень було більше, ніж кав'ярень. Чернівці – це був корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом".

Неповторні старовинні споруди міста гармонійно доповнюють сучасні забудови. Якщо пройти центральними вулицями, назавжди попадаєш в полон незвичного архітектурного ансамблю.

Наша екскурсія розпочиналась із огляду православного храму святого Миколая чудотворця. На службу ми не попали, але мали нагоду насолоджуватись прекрасною архітектурною спорудою, а також слухати спів у записі.  Це єдиний храм, який  зберігся з часів молдавсько-турецької доби.

Потім ми мандрували вулицями старовинного

міста. Весь центр Чернівців – це історична і культурна спадщина. Величні пам’ятки архітектури, розкішні храми, старовинні площі, затишні вулички вражали своєю красою. Це дійсно унікальний куточок країни. Вірменська церква і католицький костел, площа Марії і готель «Молдавія», головний поштамт і народний дім зачаровували величчю і дивовижним стилем.

У центрі Чернівців немає асфальту. Майже всюди бруківка. Для мене це ускладнювало прогулянку, але на кожному кроці відкривалося щось нове. Не хотілось припиняти захоплюючу екскурсію.

Рівно о півдні на міську ратушу Чернівців підіймається сурмач. Він грає мелодію славнозвісної української пісні «Марічка» на чотири сторони світу. Кожного дня, у будь-яку погоду. Нажаль послухати його нам не довелося. Спізнились.

А щодо театру, то я мала нагоду розглядати цю споруду довго. Все ж таки дуже  втомившись, я  зосталась автобусі трохи перепочити. А зупинився він саме біля цієї чарівної споруди. Він побудований у стилі бароко. Проектували його архітектори Фейлер і Гейлер, ті ж самі що й оперний театр в Одесі. У ті часи чернівчанам дуже хотілося мати свій театр. І їх мрія здійснилась. Зірки світового рівня вважали за честь виступати в  Чернівцях.

Але найвідомішою пам’яткою міста є безперечно Чернівецький національний  університет. Він дуже нагадує середньовічний замок.  Його заснували у 1875 році. Кожну цеглину ретельно обробляли. Будівля грандіозна, вражаюча. Спочатку це була резиденція буковинських митрополитів. Потім , за наказом міської ради, будівлю передали студентам. Як і до кожного замку вхід проходить через розкішні ворота. На території чарівний екзотичний парк. Дах викладений у стилі народних український візерунків. Коридори університету нагадують розкішні галілеї із вишуканими колонами, а стіни чудово розписані. Найбільш мені запам’ятався червоний зал. Його стіни оздоблені шовком, підлога викладена паркетом із

червоного бука, дуба і липи.  На стіні висять венеціанські дзеркала.

На зворотній дорозі ми відвідали монастир у селищі Бончени. Мальовниче, затишне місце, яке пронизане красою, тишею і Божою благодаттю, яка потоком зливається на кожного і яку не помітити не можливо. Церкви, будиночки, башти побудовані наприкінці минулого століття. Вони ніби зливаються із розкішною природою. Територія нагадує затишний парк. Тут чудово гармонує старовинний і сучасний стиль забудови. Барви всіх церков світлі і тому можна відчути всі світлі почуття мешканців монастиря. Є трапезна, братський корпус, скит. І навіть невеличкий зоопарк.

Нажаль з погодою нам пощастило не дуже. Майже весь час був дощ. Але навіть це не зменшило  мого захоплення від цього чарівного краю, від його неповторної величі і краси.