17.10.2017

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Працевлаштування людей з інвалідністю – суперечлива тема. Щодо неї досі ще залишається багато складних питань і невирішених проблем.

Сьогодні знайти вдале місце роботи – проблема навіть для молодих, здорових людей із спеціальністю, яка є престижною на ринку праці.

Перед тим, як прийняти рішення щодо працевлаштування, у людини із інвалідністю виникає ще більше питань: чи не завадить моя група знайти роботу, чи взагалі є сенс розпочинати професійне навчання? Чи не зменшиться моя пенсія якщо я почну працювати?


Ці відповіді потребують кваліфікованої відповіді. То ж я використала юридичні матеріали сайту  http://invalidy.com,  сайту національної асамблеї інвалідів України,   http://naiu.org.ua, та матеріали довідника для роботодавців «Працевлаштування та зайнятість людей з інвалідністю».

Ступінь обмеження здатності до праці в даний час безпосередньо на розмір пенсії не впливає. Зараз пенсія залежить від групи інвалідності. З іншого боку, обмеження здатності до праці (ОСТ) впливає в більшості випадків на групу інвалідності — наприклад, ОСТ 2-го ступеня є підставою для встановлення 2-ї групи інвалідності. ОСТ 3-го ступеня (всяка праця недоступний) — це підстава для встановлення 1-ї групи.

Здатність до трудової діяльності — здатність здійснювати трудову діяльність повинна відповідати  вимогам змісту, обсягу, якості та умовам виконання роботи:

1 ступінь — здатність до виконання трудової діяльності у звичайних умовах праці при зниженні кваліфікації, важкості, напруженості і (або) зменшення обсягу роботи, нездатність виконувати роботу за основною професією при збереженні можливості в звичайних умовах праці виконувати трудову діяльність більш низької кваліфікації;

2 ступінь — здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах праці з використанням допоміжних технічних засобів;

3 ступінь — здатність до виконання трудової діяльності зі значною допомогою інших осіб або неможливість (противопоказанность) її здійснення згідно з наявними обмеженнями життєдіяльності.»

 А ось рішення МСЕК в кожному разі є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності (ст. 8 Закону № 2961). Таким чином, у разі застосування праці осіб з інвалідністю роботодавець зобов'язаний діяти на підставі рекомендацій МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров'я працівника-людини з інвалідністю, за що роботодавець буде нести відповідальність (див. також лист Мінпраці від 28.07.2008 р. № 3144/0/10-08/13).

Працевлаштування осіб з інвалідністю I групи здійснюється з урахуванням розглянутих норм законодавства без будь-яких додаткових обмежень. Інваліди I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть вчитися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома (абз. 15 п . 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 р. № 1317).0
Загальноприйнятої класифікації інвалідизуючих розладів не існує. Нормативні документи МСЕК виділяють понад 150 основних видів інвалідизуючих захворювань та розладів. Про те їх часто об’єднують у п’ять великих груп.

Сенсорні порушення — зорові, слухові, мовні. Ці розлади обмежують здатність до орієнтації або комунікації, а отже — до деяких видів трудової діяльності. Такі порушення роблять, зазвичай, недоступними для людей деякі професії (водія — для незрячих, диспетчера — для осіб із порушенням мовлення або слуху тощо). Але в більшості випадків обмеження можуть бути частково компенсовані шляхом підбору підходящої професії та місця роботи, а також через облаштування робочого місця додатковими засобами, що компенсуватимуть сенсорне порушення (звуковими — для незрячих, візуальними — для нечуючих тощо).

Порушення внутрішніх органів та метаболізму — кровообігу, дихання, травлення, ендокринної, нервової, сечостатевої систем тощо. Такі порушення знижують здатність переносити певні фізичні та нервово-психологічні навантаження. Цим працівникам необхідний певний режим праці, відпочинку, харчування. Рекомендовано обмеження навантажень, відсутність шкідливих умов праці, що можуть спричинити розвиток захворювання. Ці порушення можна компенсувати шляхом підбору професії та роботи із відповідними до потреб людини умовами, режимом праці, забезпеченням механічними пристосуваннями для полегшення фізичних навантажень тощо.

Порушення опорно-рухової системи — деформації кінцівок і хребта, обмеження рухливості кінцівок, хвороби кістково-м’язової системи. Ці порушення призводять до обмежень у переміщенні та фізичних навантаженнях під час ро-боти. Наприклад, для людини у візку, професії, що передбачають вільне переміщення робочою зоною, будуть доступними після створення архітектурних умов та наявності необхідних механічних пристроїв, які допоможуть у пересуванні. Переміщення вантажів можливе лише у разі механізації або автоматизації цих процесів, а робота, що потребує виконання у різних робочих позах — за наявності відповідних пристроїв, які компенсуватимуть напруження певних груп м’язів тощо.

 Людям із розумовою відсталістю недоступні професії, що мають більш високу інтелектуальну складову. Проте ці п рацівники можуть дуже ефективно виконувати якусь фізичну роботу, якщо її інтелектуальний компонент доступний для них. Йдеться не лише про найпростіші професії, а й у багатьох випадках — про роботи з устаткуванням та інструментом. Адже прості інтелектуальні завдання такі люди виконувати можуть — здебільшого вони вміють читати, робити прості підрахунки, запам’ятовувати виробничі інструкції, підтримувати розмову. Також дефіцит інтелектуальних функцій може бути компенсовано правильним підбором роботи або виключенням із виробничих завдань щодо кожної конкретної посади непосильної для цієї особи інтелектуальної складової.

Розлади психіки та поведінки. Це дуже загальна група зовсім різних розладів: шизофренія, афективні (маніакальні та депресивні) розлади, психопатоподібні розлади, зміни цілеспрямованої активності тощо. Навіть у межах одного діагнозу (наприклад, шизофренії) прояви розладу у різних людей можуть бути дуже різними. Всупереч поширеній думці, рівень інтелекту у більшості з цих людей вищий за середній, а отже їм підходить і ретельно підібрана розумова робота. У працівників із такими розладами можуть бути періоди ремісії (зникнення проявів симптомів) та «зриви». Для більшості представників цієї групи не рекомендовані монотонні роботи, а також такі, що потребують емоційного напруження, відповідальності. Проте за умови правильного підбору професії та створення підходящої робочої обстановки, ці люди можуть бути ефективними працівниками.

У 2000 році МСЕК встановив мені першу групу інвалідності безстроково.  У 2011 році люди з інвалідністю першої групи розподілялися на підгрупи «А» чи «Б». На той час я працювала у державній установі. За станом здоров’я я отримала підгрупу «А». Її надавали тільки при важких формах захворювання. Але працювати у спеціальних умовах мені дозволили.  Щоб створити такі умови мені достатньо звичайного комп’ютера.


У кожної з підгруп звичайно є свої обмеження. Але  це не вирок і привід для того, щоб не шукати місця праці. У багатьох випадках вірно підібране навантаження допомагає знизити наслідки хвороби і попередити рецидиви. Важливо знайти таку діяльність, де б хвороба не була причиною невиконання службових обов’язків, де б людина могла використати свої вміння та навички, де б вона почувала себе вільно і впевнено.

Комментариев нет:

Отправить комментарий