ЛЮДИ З МОВЛЕНЕВИМИ ПОРУШЕННЯМИ

 

Одного разу, під час розмови, одна моя знайома, якої на фоні ЦП ( Церебрального Паралічу) розвинулося значне порушення мови сказала мені, що через це, та через часті  гіперкінези( неконтрольовані рухи окремих частин тіла), більшість незнайомих людей при зустрічі з нею думають що вона не є розумово збереженою, хоча насправді це зовсім  не так.
Ця  розмова змусила мене задуматись над тим, чому навіть серед самих людей з інвалідністю існують такі поділення на діагнози, можливості, та здібності?  Чому  у нашому наче б то європейському суспільстві сегрегація процвітає, а інклюзія ніяк не може зіпястись  на ноги?У попередньому дописі вже трохи згадувалось про страх наблизитись до того, хто відрізняється або від нас самих, або від суспільної більшості. Думаю, що саме цей страх є тим що  підштовхує людей сторонитися, або у гіршому варіанті ставитися зверхньо до тих, хто  здається їм менш самостійним, або менш розумним за них.
Як же зменшити цей страх? Відповідь тут лише одна: Пізнавати більше і про саму хворобу, і про проблеми та потреби людей, які  живуть із ЦП.
Читати інформацію, якої зараз більш ніж достатньо у різних  джерелах, не відводити погляд коли бачимо на вулиці, чи у громадському місці людину із ознаками ЦП різних форм та складності, не проявляти жалості, тим паче до незнайомої, або малознайомої людини.
А нам самим також потрібно  більше проявляти себе у суспільстві, говорити про свої потреби не лише  у колі тих, хто має подібні проблеми, а й робити розголос із допомогою усіх доступних медіа засобів. Тільки тоді, коли  суспільство, та люди з інвалідністю почнуть робити кроки назустріч один одному, та  проявлять готовність поважати та розуміти одні одних, інклюзія матиме шанс  матиме шанс розвиватися, та пускати коріння в Україні.