Іноді мрії живуть у нас десятиліттями. Вони тихо чекають свого часу — попри діагнози, обставини, війну, втому. Моя подруга Наталлія Дремлю, жінка з ДЦП, ще зі школи мріяла створити власний мюзикл. І сьогодні ця мрія стала реальністю — завдяки її наполегливості та можливостям штучного інтелекту.
Це не просто творча
робота. Це історія про те, як технології відкривають двері тим, перед ким
роками стояли стіни. Про те, що інвалідність — не кінець амбіцій. І про те, що
мрії не мають терміну придатності.
Я хочу поділитися
цією історією, бо вона — про силу. Про сучасні інструменти. І про людей, які не
здаються.
Ось посилання на
відео https://www.youtube.com/watch?v=uHc8Od2SyoY
Немає коментарів:
Дописати коментар