19.12.2012

БІЛЕ НА ЧОРНОМУ


Рубен Гал’єго народився в Росії. Його доля вразила багатьох людей по всьому світі. Він онук іспанського комуністичного лідера, чия дочка, навчаючись в Росії, познайомилася з венесуельським студентом, який жив у Москві. У 1968 році вона народила близнюків. Один помер. Іншого об’явили мертвим і й не віддавали.   У хлопчика був діагноз ДЦП. Його  дитинство пройшло у переїздах з одного  інтернату в інший. Кремлівська лікарня, село Карташово під  Волховим, місто Трубчевськ, робоче поселення  електролампового заводу під назвою Нижній Ломов. І все це у горизонтальному положенні на лігтях,  і все це під пильним наглядом КДБ.

Пізніше усе пережите Рубен опише у своїй автобіографічній книзі «Біле на чорному». Людей, які прочитали книгу, не так сильно шокував діагноз ДЦП, як те, що з ким і з чим довелося в житті зіткнутись автору.


«Я – герой. Бути героєм легко. Якщо у тебе немає рук і ніг – ти герой або небіжчик. Якщо у тебе нема батьків – надійся на свої руки і ноги і будь героєм. Якщо у тебе немає ні рук ні ніг, і ти до того ж  з’явився на світ сиротою –  все. Ти приречений бути героєм до кінця своїх днів. Чи померти. Я – герой, – у мене нема ні того, ні іншого.»

Сьогодні Рубен Гонсалес  Гал’єго  вже доросла людина  і друкує свої книги одним єдиними працюючим пальцем.  Є сильно обмеженим у рухах, пересувається на візку. На його інтелектуальні здібності ні  дитбудинківське    дитинство, ні хвороба не вплинули. Тобто вплинули, звичайно. Мозку довелося стати сильніше норми рівно в стільки разів, в скільки тіло виявилося безпораднішім звичайного чоловічого тіла.

Гал’єго не міг вижити, але він вижив. І через тридцять років зустрівся з матір’ю, яка живе тепер  у Мадриді. Зустріч відбулася випадково, завдяки допомозі іспанських акторів, які виступали в одному іспанському дитячому будинку, де їм зустрівся Рубен.

Історія книжки «Біле на чорному», автором якої є Рубен Гал’єго, почалася у 2000 році, коли на «Радіо Свободи» в Празі прийшов електронною поштою лист з Росії. У ньому були перші тексти автора з незвичними для тієї країни ім’ям та прізвищем і такою ж долею, яку була здатна придумати лише радянська реальність. Факти були такі: у Новочеркаську, звідки прийшла пошта, живе чудовий прозаїк, який ніколи не друкував своїх творів. Від народження паралізований,  причому повністю. Розшукує матір і просить допомоги.

Навесні 2001 року на хвилях «Радіо Свободи»  прозвучала перша передача Рубена під назвою «Записки з дитячого будинку». На основі цих записок і виник рукопис, журнальний варіант якого був надрукований  в «Иностранной литературе» (2002 № 1), а пізніше випущений Санкт- Петербуржським  видавництвом «ЛИМБИУС –ПРЕСС» під назвою «Біле на чорному».

Критика роману буда одностайною:  «Іспанський хлопчик, вихований у Радянському Союзі, написав найбільш пронизливу книгу останнього часу. Чистою російською мовою.» Так книга Рубена стала культовою в Росії. В Інтернеті вийшла на всіх інвалідних сайтах і була надрукована у найпопулярніших електронних бібліотеках.  Прослідувала   номінація  на премію «Національний бестселер», потім роман вийшов у фінал конкурсу Андрія Білого,  і ось, нарешті, у 2003 році  перемога - премія «Букер – Открытая Россия» в номінації »Кращий роман  року».

Комментариев нет:

Отправить комментарий