РОЗДУМИ ТРЕТЬОГО ГРУДНЯ

Як ми уявляємо класичне святкування всесвітнього дня інвалідів? Загальні збори, звіти, концерти, круглі столи. Подарунки від влади. Зустріч старих друзів в улюбленій, але малодоступній кав’ярні.  І це – добра традиція. Але одноманітна, прогнозована.

А якщо задати собі питання: «про що саме я думаю у цей день, і яке святкування принесе найбільше користі?»

Мені здається, що занадто рідко ми задаємо собі це питання. Ми очікуємо, що нас обов’язково почують, наші мрії здійсняться і все буде добре.

Не буде, поки ми самі це «добре» не зробимо. Принаймні не розберемось у собі. Не поставимо собі мету, до якої хочемо йти.   

Кожна людина – неповторна і по-своєму розуміє деякі цінності. Також і поняття «свято» для всіх може бути різне. Багато установ і громадських організацій пропонують у цей день різноманітні заходи.  Оберіть той, що до вподоби саме Вам. Нехай це відбудеться там, де Ви ніколи не були і нікого не знаєте. Можливо це ваш шанс знайти нову пропозицію, чи  познайомитись із цікавими людьми, гарно провести час.

Та як би оптимістично не звучали заклики «боротися і шукати»,  хвороба у багатьох випадках є вагомим бар’єром на шляху до самореалізації. Наші можливості, на жаль, мають серйозні  обмеження. Не варто думати, що для досягнення мети достатньо натхнення, наполегливості і бажання.      

Але розчаровуватись і опускати руки це теж не привід. Тим більше у наш час, коли нові направлення, нові професії з’являються мало не щодня. І якщо не вдається реалізувати своє покликання таким, як воно є, варто придивитеся до своїх реальних можливостей, а ще до того, що вдається найбільш легко і без особливих перешкод. 

    

Варто подивитися на те, «що я хочу» із поля зору «що я можу», і з’єднати це. І якщо нерозбірлива мова, а дуже хочеться брати активну участь у форумах і круглих столах, можна використати синтезатор мови. Якщо завантажити на мобільний пристрій додаток «LINKa: скажи» і під’єднати портативну колонку, виходить непогана промова.   Теж саме можна застосувати поетам із вадами мови, які прагнуть самі читати свої вірші. 

Людина на візку теж може реалізувати свої бажання згідно із здібностями. По перше, можна долучитись до команди, яка займається тим, що вам  подобається.  Є можливість навчитися,   отримати досвід.   Така людина може  бути організатором, керівником чи просто співробітником. І навіть, якщо цей напрямок пов’язаний із постійним переміщенням, у цьому можна знайти своє, достойне місце.

Трете грудня, на мою думку – це нагода прислухатись до себе і нарешті знайти відповідь на запитання, які так давно хвилюють.