04.03.2011

Наталя Дремлюк – моя давня подруга. Ми разом навчалися у Київській спеціальній школі-інтернаті №15 для дітей із наслідками поліомієліту та церебральними паралічами. Мої батьки могли забрати мене додому у Вінницю лише на вихідні. Я все життя буду пам’ятати те тепло і ніжність, що дарувала мені мама Наташі тьотя Валя, коли приходила до школи відвідати Наташу і мене.

Згодом наші сім’ї стали справді близькими. І хоча я продовжувала навчання вже у Вінниці, ця дружба ставала тільки міцніше.

Минали роки, ми з Наташею пішли кожна своєю стежкою. Та кожен рік на свій день народження я отримувала подарунки із Києва. Це тьотя Валя радувала мене.

Та одного вересневого вечора у нашому домі пролунав тривожний телефонний дзвінок. Голос Наташі був пригнічений. Прийшло горе.

У ці березневі дні, коли ми вітаємо зі святом матерів, хочеться ще раз згадати нелегке, але прекрасне життя мужньої жінки


Я хочу розказати про найріднішу мені людину – про маму Валю.

На її долю випало два дуже нелегких випробування – мій діагноз ДЦП і її власний діагноз – порок серця з 30 років. Із хворим серцем нелегко жити навіть просто для себе. А мама жила для мене і для мого батька. Вона мужньо боролася з моїми нескінченними застудами, допомагала мені обслуговувати себе, разом з батьком возила мене до різних лікарів і цілителів, в буквальному розумінні ставила на ноги, бо до 5 років я не ходила. На щастя, Бог послав нам одного дуже хорошого китайського лікаря-невропатолога Лана Лина, який у 80-х роках жив і практикував у Кишиневі. Після кількох курсів лікування я почала ходити, хоча повністю мій діагноз не зник. Але й це вже було величезним досягненням.

Крім піклування про моє здоров’я мама зробила ще одну неоціненну справу: прищепила мені велику любов до книг, до читання. Завдяки цьому моє життя і до сьогодні наповнене книгами.

Коли я пішла до школи, то навчилася самостійності і мамі стало легше зі мною. Але її хвороба з кожним роком давалася взнаки все більше і більше. Зрештою мамі зробили дві дуже складні операції на серці, першу – коли я вчилася в школі, другу – коли вже була студенткою. Це продовжило їй життя, але не дуже полегшило його. Та мама була оптимісткою і раділа кожній хвилині, коли почувалася добре, намагалася зробити якісь справи. Навіть ходила на роботу. І завжди дуже гарно виглядала.

Коли я стала студенткою, мама відвідувала зі мною лекції, допомагала конспектувати, бо я не могла швидко писати.

Після закінчення університету я вийшла заміж. Коли я чекала дитину, мама теж дуже допомагала мені, адже цей період протікав для мене не завжди легко. Мій чоловік теж має фізичні вади, тож відмовитись від маминої помочі ми не могли.

І от нарешті в нашому житті з’явилася Настуся – моя донечка і мамина онучка. Для моєї мами це було найбільшою радістю у житті, найбільшим досягненням. Мама дуже піклувалася про Настуню, разом зі мною не досипала ночей, допомагала підносити до грудей, одягати, купати, гуляти. І все це через біль, через погане самопочуття. Вона любила мріяти, куди водитиме Топочку, коли та підросте (так лагідно вона називала Настуню). Хотіла водити на танці, на гуртки. Здавалося, життя остаточно налагодилося, я виросла і стала майже самостійною, народилася онучечка.

Для мами все скінчилося, коли Настуні було біля двох років. Чудового сонячного вересневого дня ми з мамою і Настунею пішли гуляти. На озері мамі стало дуже погано. Приїхала швидка, її забрали до лікарні. І біля 12 ночі батько приїхав і сказав, що нашої мами більше немає…

А осінь ще довго стояла золота, сонячна і тепла, світла, як і мамина душа. І природа ніби разом з нами проводжала маму у вічність…

ЛЮБІТЬ І ЦІНУЙТЕ МАМУ, ПОКИ ВОНА ПОРУЧ З ВАМИ.

2 комментария:

  1. Дякую за розповідь, іноді справді варто задуматись, що потрібно цінувати тих людей, котрі є поруч, а особливо наших батьків. Але не варто сумувати, адже тут на землі ми лише мандрівники, а там у вічності ми знову всі зустрінемось, щоб бути разом назавжди.

    ОтветитьУдалить
  2. Дякую, Юрію, я теж дуже сподіваюся, що у вічності ми всі зустрінемось і там більше не буде ніяких розлук.

    ОтветитьУдалить