9 грудня у відділі літератури і інформації з питань економіки і  підприємництва відбувся круглий стіл до міжнародного дня інвалідів « Взаємодія громадських організацій інвалідів з органами місцевої влади по виконанню положень Конвенції ООН про права інвалідів під час підготовки адміністративно-територіальної реформи у Вінницький області».

Конвенція ООН про права інвалідів торкається багатьох сфер життя людей з особливими потребами, тож і виступи учасників круглого столу були різнобічні.

ГОДИНА ТОЛЕРАНТНОСТІ

3 грудня у відділі літератури та інформації з питань економіки та підприємництва за сприянням Вінницької обласної громадської організації Асоціація захисту та допомоги інвалідам «Відкриті серця» відбулася інформаційна година толерантності. Учасникам заходу – учнівській молоді міста була представлена Конвенція ООН про права інвалідів. Також були висвітлені проблеми, прагнення, сподівання їхніх однолітків. Це прості бажання спілкуватись, творити,  любити і бути почутими.

Конвенцію ООН про права інвалідів Україна ратифікувала у 2010 році. Це прекрасні правила, доступності, справедливості, рівних прав. Та вони так і залишаться мертвою літерою, якщо кожен з нас не прийме її у власному серці.

БІБЛІОТЕЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ІНВАЛІДІВ ПО ЗОРУ ЗАСОБАМИ НОВИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У монографії Жанни Марусич приділена увага подоланню бар'єрів зі сприйняття інформації інвалідами з зору. Висвітлені можливості спеціалізованої бібліотеки для сліпих для вирішенням проблеми інтеграції людей з обмеженими можливостями зору в інформаційне суспільство через Центри правової інформації.

Видання розкриває світовий досвід використання нових інформаційних технологій в бібліотечному обслуговуванні сліпих. Показано вплив сучасних комп’ютерних технологій на соціальну реабілітацію інвалідів по зору. Представлені перспективні програми і проекти, направлені на інформатизацію бібліотек для сліпих і підвищення якості інформаційного обслуговування.

 Для спеціалістів з бібліотечної справи, співробітників бібліотек для сліпих, викладачів і студентів бібліотечних факультетів.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО СТАНОВИЩЕ ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ

Національну доповідь "Про становище інвалідів в Україні" розроблено на виконання Указу Президента України від 18.12.2007 р. №1228/2007 "Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями".

Метою підготовки Національної доповіді є здійснення оцінки становища інвалідів в Україні, з'ясування позитивних зрушень та висвітлення проблем у сфері їх соціального захисту.

Доповідь підготовлено Міністерством праці та соціальної політики України, Державною установою Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Мінпраці України, Національною Асамблеєю інвалідів України, всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів.

ДОСТУПНІСТЬ ДО ОБ’ЄКТІВ ЖИТЛОВОГО ТА ГРОМАДСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

В ході підготовки програми  Держкомбуд України звертався за консультаціями до Національної Асамблеї інвалідів України (надалі - НАІУ), під час яких виникла думка про необхідність тіснішої державно-громадської співпраці в цій сфері. Зокрема необхідно, здійснювати архітектурно-будівельний контроль за дотриманням вимог щодо забезпечення безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури, залучаючи до складу комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів житлового та громадського призначення представників громадських організацій інвалідів. З ініціативи НАІУ до програми також включене положення про створення "комітетів доступності" за участю представників НАІУ та інших громадських організацій інвалідів. Ці комітети мали б виконувати дорадчу та консультаційну функцію, давати фахівцям та представникам влади оцінку щодо доступності з погляду користувача.

Фактично вимоги щодо безбар'єрності в соціальній інфраструктурі були законодавче передбачені ще у 1991р. Законом "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Однак, реальний прогрес мізерний і навряд чи зрушиться з мертвої точки без громадського впливу на всіх рівнях. В ідеалі ми б хотіли, щоб існував дієвий механізм поступового покращення доступності в тих місцях, які найбільше потрібні споживачам, щоб архітектура наших міст і сіл реагувала на потреби мешканців і змінювалась до найкращої вигоди всіх, у тому числі й найслабших членів суспільства.

НАЦІОНАЛЬНІЙ АСАМБЛЕЇ ІНВАЛІДІВ УКРАЇНИ 10 РОКІВ

КИЇВ, 10 листопада. Всеукраїнське громадсько-політичне об'єднання "Національна асамблея інвалідів України" святкує 10-річчя від дня заснування. "Ці 10 років показали, що може в українській незалежній державі громадська організація, люди, які не мають ніг, які не бачать, які пересуваються на візку, які не чують, але хочуть стати повноправними членами суспільства", - сказав на відкритті урочистостей з цієї нагоди голова Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, інвалідів та ветеранів, голова Національної асамблеї інвалідів в Україні Валерій Сушкевич. Заступник міністра праці і соціальної політики В'ячеслав Коломієць зазначив, що за участю цієї організації були ініційовані та розроблені сотні нормативних актів, які стосувалися не тільки соціального захисту інвалідів, а й освіти, охорони здоров'я, науки тощо. У святкуванні взяли участь перший Президент України Леонід Кравчук, координатор системи ООН в Україні Олів'є Адам, представники Адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, посольств США і Канади. /ЛЩ/

ПОВНОЦІННИЙ УСПІХ

Мета посібника «Повноцінний успіх» - надання інформації і практичних порад людям з обмеженими фізичними можливостями, щодо їх працевлаштування та зайнятості посібник містить корисну інформацію;

• про правові аспекти у галузі працевлаштування;

• про всі навчальні заклади і спеціалізовані центри вінницької області;

• про районні центри зайнятості.

Ці відомості допоможуть обрати потрібну професію та реалізувати свій потенціал.

На сучасному етапі розвитку суспільства існує тенденція до гуманізації всіх сторін нашого життя. Особлива увага повинна приділятися людям, що мають обмежені можливості в розумовому і фізичному розвитку.

ПРАВОВА АБЕТКА.

У життєвих ситуаціях перед нами часто постають проблеми, успішне рішення яких залежить від нашої правової обізнаності. Нерідко від вчасно прийнятого вдалого рішення залежіть наш особистий добробут і гідність.  

«Правова абетка» підготовлена в рамках проекту «Від соціального захисту – до забезпечення прав», який реалізується ВГСПО «Національна Асамблея інвалідів України».

Формат «Правової абетки» – це питання та відповіді, перелік яких упорядкований на підставі звернень людей з інвалідністю та їх родин, що надходять до Національної Асамблеї інвалідів України. Дане видання адресоване широкому колу громадян України.

Авторський колектив: Олег Лепетюк, Олег Полозюк, Наталія Скрипка, Лариса Байда.

Можна завантажити правову абетку для використання на комп’ютері без інтернету (завантажити файл zip, 600 Кб).

Після завантаження розархівуйте файл та відкрийте файл main.html для роботи з абеткою.

ВЗАЄМОДІЄМО АКТИВНО

Наші взаємовідносини з державою є неминучими і постійними. Такі взаємовідносини розпочинаються з моменту народження та реєстрації факту народження як акта цивільного стану. Ми спілкуємось з державою, отримуючи довідки, нарахування пенсійних виплат, звертаємось із скаргами, сплачуємо штрафи. 

Ми звикли вважати, що держава в таких відносинах займає вище, домінуюче становище, оскільки вона сама встановлює правила таких взаємовідносин. Але формування таких правил у демократичному суспільстві не може відбуватися без участі тих, на кого ці правила у майбутньому поширюватимуться

.
Участь у формуванні чи вдосконаленні правил взаємовідносин між державою і особою повинна бути безперервною.

Особливо важлива участь вразливих груп населення , серед яких особи з інвалідністю, у формуванні тих правил, дія яких безпосередньо на них розповсюджується.

ГАЗЕТА "БЕЗ БАР'ЄРІВ"

Три роки тому побачив світ перший номер Всеукраїнської газети «Без Бар’єрів». Відтоді газета для багатьох стала надійним супутником життя, який вчасно порадить, підкаже, і навіть поспівчуває, або й порадіє за перемоги, за подолані перешкоди. Газета має своїх постійних дописувачів, які з радістю діляться досвідом громадської роботи, власних досягнень. З кожним роком збільшується число передплатників, що свідчить про одне – газета несе актуальну, необхідну й корисну інформацію.

Газета «Без Бар’єрів» - консультант, порадник для тих. хто в силу життєвих обставин зіткнувся з інвалідністю, хто шукає шляхи до реабілітації та повернення до активного життя. Багато корисної інформації щодо соціального захисту осіб з інвалідінстю, медицини, спорту, реабілітації, освіти, зайнятості, поради та консультаціїї фахівців - все це на шпальтах газети «Без Бар’єрів», яка двічі на місяць прийде до вашої оселі.

ДОСТУПНЕ ВІДЕО

Не секрет, що у Інтернет-просторі можна знайти безліч цікавого відео (фільми, кліпи, ролики). Вони доступні для скачування, із таких сайтів, як YouTube, Rutube, Mail.Ru, VKontakte, LoadUp можна легко скачати будь-яки ролік. Існує декілька досить простих варіантів , але у кожному випадку не обійтися без додаткових програм.

Replay.Media.Catcher.v3.11-RESURRECTiON - унікальна і дуже проста у використанні програма.
Досить просто запустити її, а також відтворити ролік на сайті і натиснути кнопку “почати запис” ( Start Recording) і програма сама почне процес скачування.

При потребі можна відокремити звуковий файл. Для цього у програму вбудований зручний конвектор.

АВТОМАТИЧНЕ ВВЕДЕННЯ ТЕКСТУ

FlashPaste Lite v2.3 - безкоштовна утиліта для полегшення введення часто використовуваних шматків тексту: вітань, стандартних фраз, адрес електронної пошти, Інтернет адрес, логінів паролів. Програма - досконалий інструментальний засіб для вашої роботи з текстом. Вона фактично вставляє текст в будь-яке текстове поле. Це дасть Вам тверде полегшення робочого процесу, а також нові досягнення в творчості. Ви один раз вводите необхідний текст в базу даних, визначаючи два рядки. Один з них буде показаний в спливаючому списку, і другий буде фактично вставлений у відповідному місці. Коли Ви повинні ввести зумовлену фразу, Ви лише натискуєте комбінацію "Hot key" (Ви визначаєте це в діалозі програми), і виберіть необхідну лінію від спливаючого списку. Щоб вибирати лінію, Ви можете надрукувати її перші символи. Крім того, програма робить запис хронології буфера обміну. Це означає, що декілька фрагментів тексту, які недавно були скопійовані у буфер обміну - завжди під рукою. Це робить роботу з копіюванням і вставкою тексту часто значно простіше. Подвійний натиск комбінації "Hot key" закінчує діалог програми, який буде показаний на екрані.

При формуванні стандартних текстів можна використовувати різноманітні макроси. Макроси - це зумовлені рядки, які замінюються або обробляються програмою при вставці. За допомогою механізму макросів ви можете додавати в рядки поточну дату або час, вставляти вміст буфера обміну або команди емуляції натисненням на клавіші Tab або Enter.

ВІДЕОКОНВЕРТОР XILISOFT VIDEO CONVERETER STANDART

Інколи виникає прикра ситуація, ви нарешті отримали фільм, який давно бажали подивитися, але він не запускається на комп'ютері чи DVD. А трапляється це тому,що Ваш відеопрогравач не відтворює файл даного формату. У таких випадках формат можна змінити з допомогою спеціальних програм. Такі програми називають відеоконверторами, а переформатування — конвертацією.

Сьогодні подібних програмних продуктів можна знайти чимало. Вони незамінні в роботі дизайнерів, менеджерів, а також простих любителів кіно і фотозйомки. З їх допомогою можна перетворити фото, яке зняте мобільним телефоном на високоякісне зображення, витягнути музику з відеофайлу, зібрати окремі відео в одну стрічку. Різноманітні за напрями і формою роботи конвертори розподіляються згідно функцій.

За кермом

Водії-інваліди Autocentre

INTERNET БЕЗ БАР'ЄРІВ

Вінничани вже знають, куди звертатися у тому випадку, коли вдома проблеми з інтернетом, а майстер буде не скоро. У основному корпусі ВОУНБ ім. К.А. Тімірязєва є Медіацентр, де надаються всі необхідні послуги. Але вони не безкоштовні. Звичайно, люди із особливими потребами користуються пільгами.
Та сьогодні у бібліотеції є можливість безкоштовного доступу до мережі INTERNET для всіх бажаючих. Ця інформаційна послуга надається у відділі літератури і інформації виробичого профілю. Тут також можна ознайомитись із новими виданнями з питань комп'ютерної техніки і програмного забезпечення, переглянути модні журнали, поринути у світ вишивки, орігамі, конструювання тощо. Будемо раді вам допомогти.

ХОРЛИ

Надходило таке очікуване літо. Люблю, щоб все було сплановано заздалегідь, тож до своєї відпустки ми із мамою готувались завчасно. Наша знайома працює у приватному туристичному агентстві. Вона розповідала нам про мальовничі курортні місця, про бази відпочинку на узбережжі морів і їх переваги, показувала фотографії. Ми обрали невеличке поселення Хорли, що на Херсонщині.

І ось нарешті ми в дорозі. Залишилося позаду місто із невпинними дощами, дім із купою проблем, попереду нові враження.

Вже після кількох годин їзди відчувається кримський клімат. Тут природа дещо відмінна від звичної мені, подільської. На відміну від соковитого, зеленого бур’яну, земля вкрита висушеною травою, яку я в дитинстві називала «колоски». Іноді трапляються дикі жовті квіти. На жаль, я не знаю, як вони називаються. У вечірньому повітрі чується скрекотання цвіркунчиків. Все це нагадує мені Євпаторію. У дитинстві кожного літа я там подовгу відпочивала і лікувалась. 

ЖИТИ НА РІВНИХ

У липні 2011 року розпочався другий етап кампанії «Толерантне суспільство», тепер під гаслом «Жити на рівних». Кампанію проводить Національна Асамблея інвалідів України за креативної підтримки Talan Group, яка виявила дотепер ще новаторську та незвичну, як для українських реалій, ініціативу – безкорисливо допомогти своїм креативним  потенціалом та менеджментом у вирішенні великої та важливої, в часовому та ресурсному вимірах задачі – змінити світогляд сучасного українського суспільства в направленні сприйняття людей з особливими потребами.

Ознайомитися із детальною інформацією можна на офіційному сайтіі Національної Асомблеї Інвалідів України http://naiu.org.ua/content/view/7115/1

ОДИН ПРОСТО ГАРНИЙ ДЕНЬ

Після тижня дощів нарешті видався погожий червневий день і ми з Настею збираємося на прогулянку. Виходячи з дому, Настя прихоплює кульочок з черствим хлібом – годувати голубів.

На вулиці нам трапляється жінка, яка продає живих раків. Настині очі спалахують від захвату: «Ой, які гарні раки! Вони ворушать вусиками! Мамо, купи мені одного, я хочу його врятувати! Давай випустимо його в озеро!» . Я глибоко зворушена таким благородним бажанням моєї дитини і тому одразу «викупаю» одного вусатого «в’язня». Жінка садовить його до великого пакета і ми з Настею йдемо до озера.

Озеро, що недалеко від нашого дому, досить велике і має біблійну назву – Йорданське. Я часом фантазую, що це ріка Йордань, де прийняв хрещення Христос. Озеро це цілком природного походження, живиться підземними джерелами і в одному місці ніколи не замерзає. Взимку, серед криги і пожовклого очерету, на цій латочці незамерзлої води зимують дикі качки.

Ми з Настею спускаємось до води, переступаючи через коріння тополь, що випинається з піску. Біля озера росте багато тополь і в їх затінку дуже приємно ховатися від спеки. Спиняємось біля прибережних очеретів і обережно витрушуємо рака на траву. Від тривалого перебування в неволі він млявий, рухається неохоче і навіть не реагує на паличку, якою ми йому лоскочемо клешню. Намилувавшись на його вусики, хвостик та очка-намистинки, ми потрошку підштовхуємо рака до води і він зрештою провалюється в крихітну бухточку. Трава змикається над ним і вже ніхто із сторонніх не здогадається, що там, у воді, ховається рак. Настя хвилюється, що хтось його побачить, знову впіймає, зварить і з’їсть, але я її заспокоюю, кажу, що рака зовсім не видно. Через деякий час я розсуваю траву і уважно оглядаю бухточку, але рака в ній вже немає. Ми з Настею сподіваємось, що він виживе і чудово влаштується в нашому озері.

Потім Настя скидає взуття і починає бігати по пісочку і воді, а я стою і милуюся мирною картиною. Під тополями на поваленому дереві сидить закохана парочка. Поодаль справа на колоді розташувалися подруги. Вони жваво про щось щебечуть, а їхній великий чорний пес із насолодою купається в озері. Він то виходить з води, то знову повертається назад, заносить в озеро свій м’ячик або занурює у воду морду. Все це він робить без галасу, спокійно і солідно. Мені подобається, що цей пес не порушує тиші і не здіймає бурю на озері своїми стрибками, як інші собаки. Потім надходять двоє хлопців з вудочками, деякий час стоять і йдуть далі, бо тут не клює. Я підходжу до Насті і ми з нею з цікавістю спостерігаємо за малесенькими тонесенькими чорними рибками, що плавають біля поверхні води. Поводяться вони як справжні косякові риби: їх косячок то закручується спіраллю, то змінює напрямок, то пірнає в глибину. Як на підводних зйомках Кусто! Потім з очерету долинає кумкання жаб і я посміхаюсь: хороше наше озеро, якщо в ньому і рибки є, і жаби, і качки плавають. Значить, якось опирається воно поганій екології і дає прихисток живим створінням.

Настя дістає з кульочка черствий хліб і починає кришити. До нас одразу злітаються голуби й горобці. Від помахів безлічі крил з піску здіймається тополиний пух і починає повільно кружляти в повітрі. Ми зачудовано споглядаємо цю красу – птахи серед заметілі пушинок. Один голуб кружляє у парубоцькому танку, впадаючи коло голубки і доповнює цю незвичайну картину з тополиним пухом. З-за очеретів сторожко випливає дикий качур. Він гарний, із зеленою голівкою, білим ошийничком і коричнево-білою спинкою. Йому теж хочеться хліба, але він побоюється наблизитись. Настя підходить до води і кидає йому кілька шматочків. Качур боязко хапає один і зникає в очеретах.

Зрештою хліб закінчується, голуби розлітаються і біля озера знову стає тихо. Сонце ховається за важкими сірими хмарами і нам стає зрозуміло, що дощовий тиждень продовжується. Ну й чудово, ми дуже любимо літні дощі і грози. Хай гримить і напуває землю, щоб усе буяло. Щасливі, ми йдемо додому. Сьогодні був дуже гарний день!

НАТАЛІЯ ДРЕМЛЮК

СПОГАД ПРО ШКОЛУ

У цій статті я хочу написати про свою школу. Можливо серед читачів нашого блогу є люди, які теж закінчили цю школу і їм цікаво буде згадати своє дитинство.

Є на київській карті така адреса – проспект Перемоги, 113. Якщо ви приїдете за цією адресою, то потрапите до дуже затишного місця. Там багато дерев, як у парку, і вони утворюють м’які зелені сутінки навесні і біле мереживо гілок взимку. Широкі зручні лави, красиві квіткові клумби, різьблені дерев’яні статуї, альтанки, старий фонтан, гойдалки і дитячий майданчик підсилюють подібність цього місця з парком. Незважаючи на близькість проспекту, сюди майже не долинає шум машин і повітря тут чисте, лісове. Серед зелені ховаються кілька корпусів. Це – спецшкола-інтернат № 15 для дітей з наслідками поліомієліту та ДЦП. У цій школі я мала честь вчитися, у мене лишилися про неї найсвітліші спогади і навіть зараз у снах я часом проходжу її коридорами, бачу своїх однокласників, вчителів, вихователів… Я хочу із вдячністю згадати своїх педагогів, тих, хто вчив мене, мав на мене особливо великий вплив, тих, хто особливо запам’ятався, і тих, хто мене лікував. Хочу описати улюблені кабінети, актову залу, їдальню, кімнату відпочинку, спальний корпус…

З чого починається школа? Звичайно ж, із першої вчительки. Її звали Ніна Никифорівна Богаченко. Це була добра і затишна жінка, вона чимось нагадувала мені мою бабусю. Наш клас вона облаштувала по-домашньому, посадила на полицях іграшки, поставила квіти, щоб ми не почувалися у казенній обстановці. Вчила нас Ніна Никифорівна дуже добре і терпляче, заклала хорошу базу для подальшого навчання. А ще започаткувала наші знання з української мови, яку ми, діти тоді ще Радянської України, знали погано. Взагалі, наша школа була з українською мовою викладання.

Після уроків з нами залишалися вихователі. Першими нашими вихователями були Алла Федорівна Кириченко та Зінаїда Іванівна Простякова. Алла Федорівна дуже любила нас, слідкувала за нашим навчанням, допомагала під час самопідготовки (особливо з математикою), проводила з нами пізнавальні бесіди. Віддавала себе нам повністю, брала до серця наші успіхи і невдачі. У мене складалося враження, що у неї в житті нікого і нічого немає, крім нас. Пізніше я дізналася, що у неї була своя родина, свої діти і свої проблеми. А здавалося, що вона жила лише для нас… Саме Алла Федорівна утвердила в мені віру, що я зможу отримати вищу освіту. Я ще маленькою була, а вона казала мені: «Твоя дорога навіть не до інституту. Ти маєш іти тільки в університет».

В іншу зміну з нами працювала Зінаїда Іванівна. Це була хороша, добра і в той же час дуже своєрідна жінка. Вона теж нас усіх любила, але в ній було багато іронії, вона часто під’юджувала нас, якщо ми щось робили не так. І знаєте, ця іронія часто допомагала там, де не діяли прості зауваження. А ще вона була чудовою співачкою і оповідачем. Співала красиво, із натхненням, і українських, і російських пісень. А розповідала різні цікаві історії з таким смаком і так смішно, що нам ніколи не набридало її слухати. Одне оповідання, «Про песика Бульку», ми просили майже щодня, знали його слово в слово напам’ять і все одно просили, щоб ще раз послухати колоритні інтонації голосу Зінаїди Іванівни, посмакувати її жарти.

Ще хочу із вдячністю згадати, що наші перші вихователі дуже допомагали нам фізично. Хоча обов’язковою умовою прийому до школи була наша фізична самостійність, уміння обслуговувати себе, ці добрі жінки на це не зважали. Прийняли дітей до школи – ну й чудово, вони поступово навчаться повної самостійності, а поки що ми їм, маленьким, допоможемо. І їхня допомога дуже полегшувала нам життя, адже при ДЦП навіть прості дії даються важко, особливо в дитинстві. Нам допомагали застеляти ліжка, застібати ґудзики, зашнуровувати черевики, ходити сходами і навіть їсти. А як щиро вони раділи нашим успіхам, коли комусь нарешті вдавалося зав’язати шнурок бантиком, хай навіть з однією петлею!

У середніх класах вихователі в нас помінялися. До кінця школи з нами працювали Катерина Іллівна Шестопалова та Ігор Андрійович Сопов. Ігор Андрійович був літній чоловік, не дуже привітний, часто суворий. Але до мене ставився дуже приязно, називав «дорогушею», «хорошою, спокійною дівчинкою» і слідкував за тим, щоб я добре їла в їдальні. Доля Ігоря Андрійовича була трагічною і його суворість можна пробачити: спочатку поховав дружину, набагато молодшу за нього; Бог не дав йому онуків; в автокатастрофі загинула його єдина донька. Тож після нашого випуску він прожив недовго, не пережив усіх цих ударів.

Катерина Іллівна була хоч і в літах уже жінка, але дуже красива, цікава, із шармом. Завжди доглянута, із зачіскою, зі смаком одягнена. Вона не носила білого халата, як належалось вихователеві і тому ми завжди бачили її немов на святі. «Всі мають свої недоліки і я маю – не ношу халат» - жартувала вона. Катерина Іллівна була не лише чудовим педагогом, але й талановитим режисером. Завдяки її старанням у нас був свій театр. На шкільній сцені нею було поставлено багато спектаклів – і класичних, й імпровізованих, гумористичних. Грали майже всі учні нашого класу, навіть ті, хто здавалося б, не мав акторського таланту. Катерина Іллівна вміла розкривати наші здібності. Ми разом з нею вишивали, робили аплікації з соломки, композиції з квітів. А ще вона давала нам перші уроки життєвого досвіду. Все це відбувалося у формі довірливих бесід, під час прогулянок, у класі або в спальні. Нам, дівчаткам, вона розповідала про стосунки між чоловіком і жінкою, про підводні скелі родинного життя, застерігала від небезпек, які таять в собі вулиця, алкоголь, наркотики. Ділилася секретами домашнього господарства. А ще давала поради, як зі смаком одягатися, вказувала нам на наші красиві сторони, радила, як підкреслити свою вроду. Цими уроками життєвого досвіду вона певною мірою замінювала нам маму, адже в інтернаті ми проводили більшу частину свого дитинства і юності.

Ще хочу згадати добрим словом нашого старшого вихователя, Олександра Семеновича Неіжка. Прийшов він до нас зовсім молодим, але одразу ж завоював загальні симпатії. Енергійний, усміхнений, високий і стрункий, з променистим почуттям гумору, він всюди встигав, всім цікавився, здавалося, у школі не було жодної справи, яка б його не стосувалася. Про кожного учня він все знав і для кожного з нас у нього знаходилося добре слово, жарт і порада. Багато дітей цінували це. Навіть бешкетники з ним рахувалися, бо він умів з ними поговорити. Колеги його також любили і поважали, часто заходили до нього в кабінет не лише у справах, а й просто поспілкуватись. Олександр Семенович був чудовим організатором, запрошував до нашої школи лекторів, співаків, музикантів, танцюристів, письменників, священиків, дбав про наш духовний розвиток. Часто організовував різні цікаві заходи і сам нерідко брав у них участь. Викладав він українську мову і користувався нею не лише на уроках, але й у повсякденному спілкуванні. І так красиво у нього це виходило, так інтелігентно, шляхетно! Він показав мені, що наша мова – це не лише шкільний предмет, обов’язковий для вивчення, а що це - окраса розумної, освіченої, культурної людини. Своїм прикладом Олександр Семенович визначив мою подальшу освіту – українська філологія.

Наші вчителі теж переважно були чудовими людьми, добрими, з почуттям гумору. Вони нас не лише любили, але й спілкувалися з нами на рівних, як із дорослими. Їх старання не пропали марно: більш ніж половина нашого класу в майбутньому стали студентами вузів, а дехто отримав навіть дві вищі освіти. Та й по школі ці показники були досить високими: більш ніж 50 відсотків наших випускників ставали студентами вищих навчальних закладів.

Українську мову і літературу в нас викладали різні вчителі і всі вони мені багато дали у вивченні мого улюбленого предмета. В середніх класах з нами працювали Людмила Зіновіївна Лєбєдева та Юрій Миколайович Удовенко. А в старших класах нас вчила Надія Дмитрівна Микитась. Крім основного учбового матеріалу вона старалася розповісти нам те, чого не було в підручниках. На її уроках створювалося враження, що сидиш на дуже захоплюючій лекції у вузі.

Світлана Олександрівна Трикіша викладала англійську мову. Викладала дуже добре і цікаво. Крім свого предмету вона встигала розповісти нам багато історій про життя, пожартувати і пустити шпильку, якщо їй не подобалась наша поведінка. Вона мала жваву, веселу вдачу та гострий язичок і я в душі називала її «жінка з перцем».

Тетяна Миколаївна Прохоренко викладала російську мову і світову літературу. Вона була не лише доброю людиною і хорошим викладачем, але й дуже вродливою жінкою. Було в ній щось від героїнь російської літератури 18-19 століть, внутрішній аристократизм, благородство. Пам’ятаю, як мій однокласник, читаючи Пушкіна «Я помню чудное мгновенье», переінакшив цей твір, сказавши: «передо мной явились Вы». Думаю, що якби Пушкін жив у наш час і знав Тетяну Миколаївну, він би погодився з моїм однокласником.

Ольга Олександрівна Ковпак вела у нас, дівчаток, уроки праці. Її просторий кабінет на четвертому поверсі дуже нагадував музей образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Там були вишиті картини, скатертини, серветки, сорочки, вироби з макраме, ткані рушники й килимки, зразки петриківського розпису. Сама Ольга Олександрівна була теж як намальована, із правильними рисами обличчя і розкішною каштановою косою, викладеною навколо голови. Навіть літа майже не посріблили її чудової коси. Ольга Олександрівна була дуже талановитою майстринею, вишивала в різних техніках, малювала, розписувала дерев’яні вироби, чудово шила. Недавно їй присвоїли звання народного художника України і звання заслуженого вчителя. Коли я приїхала до школи зі своєю Настусею і привела її в кабінет до Ольги Олександрівни, то моя дитина потім сказала: «Мамо, віддай мене вчитися до своєї вчительки». Мене вона навчила вишивати хрестиком і плести макраме.

Тетяна Іванівна Чирикало вела в нас уроки біології. У неї був хороший метод викладання, вона не лише захоплююче цікаво розповідала про світ живої природи, але й закріплювала наші знання за допомогою різних ігор: кросвордів, загадок, «поля чудес». А ще вона добре знала український фольклор і займалася сценічною постановкою народних обрядів. Мені запало в душу свято весни, де ми співали обрядових пісень, водили кривий танець, били один одного вербою, славили Великдень. В останніх класах біологію у нас читав Вадим Миколайович Євдокимов і мені подобалася його неспішна, солідна манера викладання.

Поліна Антонівна Пурхалова, вчитель географії і наш класний керівник, хоч і була дуже строгою, вимагала від нас дисципліни, але свій предмет знала дуже добре, викладала його систематично і послідовно. А ще мені запам’ятався такий епізод. Нам на полудник часто давали апельсини і Поліна Антонівна попросила нас принести їй цедру. З цієї цедри вона наварила цукатів і почастувала нас. Цукати вдалися добрими, з легкою кислинкою, їх приємно було смоктати, я й досі пам’ятаю їх смак.

Людмила Антонівна Матвійчук, вчителька математики, була дуже лояльною до моєї нездарності до алгебри й геометрії, ставила мені хороші й задовільні оцінки, бо з гуманітарних предметів я мала непогані успіхи. Математику вона викладала чудово і людиною була золотою.

Галина Олександрівна Дьякова, вчителька хімії, була мініатюрною, тихою, скромною, делікатною і доброю жінкою, ніколи не підвищувала на нас голосу. Але тим не менше на її уроках стояла тиша, її предмет вчили.

Олена Юріївна Актан, зовсім молоденька викладач інформатики, донька нашої невропатолога Ірини Сергіївни, крім уроків вела у нашій школі естрадний гурток. При бажанні там можна було відчути себе в ролі Пугачової, Алегрової, Буланової тощо. Учасники гуртка перебиралися у відповідні костюми і співали під фонограму.

Володимир Миколайович Пахолюк, вчитель фізики і астрономії, був дуже цікавою людиною, із надзвичайно широким світоглядом. Його інтереси сягали в область філософії, релігії, метафізики, містики. Він розповідав нам про Бога, карму, про місце і роль людини у всесвіті, про закон бумеранга й інші приховані закономірності життя. І це зовсім не заважало вивченню фізики, а навпаки, допомагало краще її зрозуміти. А один рік фізику у нас читав наш завуч, Альберт Федорович Петров.

Володимир Олексійович Доценко викладав у нас музику. Був він веселий, життєрадісний чоловік, із таким трохи хитреньким гумором. Чудово співав, іноді організовував вечори романсів. Написав пісню про наш інтернат на мотив «Ах, вернісаж, ах, вернісаж». Цю пісню й донині виконують на кожному випускному вечорі. А ще Володимир Олексійович влаштував нам незабутній випускний бал із живою музикою. Він цілу ніч грав на синтезаторі й співав разом зі своїми дітьми.

Володимир Миколайович Колосовський був вчителем історії. Хлопців він любив поганяти по датах і подіях, а до нас, дівчат, ставився дещо поблажливіше.

Викладачем малювання працював у нас Микола Федорович Скляр, фронтовик, ветеран війни. Старенький і дуже добрий був чоловік.

Євген Петрович Пузир викладав креслення і теж був приємною, спокійною, доброю людиною. Мені креслення не давалося, бо креслити я просто фізично не могла. Але Євген Петрович все одно мені п’ятірки ставив.

Іван Іванович Кадай, викладач фізкультури, навпаки, поблажок мені не давав. «Не можеш пробігти дистанцію – присядь 30 разів або покачай прес». Але звучало це у нього не суворо, а по-доброму. А взимку, коли уроки фізкультури проходили на вулиці, він видавав нам санчата і бувало сам нас катав.

Ще хочу написати про своїх логопедів, Людмилу Олександрівну Виговську та Ірину Леонідівну Матвєєву. Мені дуже подобалось відвідувати їхні заняття, бо постановка вимови в них ішла не лише за допомогою стандартних вправ, але й у формі живої бесіди, спілкування. Вони багато цікавого і повчального розповіли мені за шкільні роки, ми обговорили безліч питань. І вони виправили мої дефекти вимови, тепер я говорю набагато краще.

Керував педколективом і школою наш директор, Євген Павлович Постовойтов. Високий, поставний, широкий в плечах, міцної статури, він виглядав дуже велично. На жаль, мені не випало спілкуватися з ним особисто, тож нічого про нього як про людину я розповісти не можу. Але в одному впевнена – він не був злим чи жорстким, його обличчя виражало доброту. І дуже скорботно, що хвороба так рано обірвала його життя…

Хочу сказати добре слово і про наших медиків.

Ірина Сергіївна Забашта, красива, як фотомодель, працювала у нас невропатологом. Вона лікувала наше захворювання – ДЦП. Звичайно, ця хвороба дуже погано піддається лікуванню, але Ірині Сергіївні вдавалося хоча б частково полегшити наш стан. Вона призначала нам спеціальні медикаменти, масаж, ванни, електрофорез, електросон, кварц. Виділяла нам путівки до Євпаторії на літо. І рік за роком нам ставало краще. Якщо порівняти, якими ми приходили до нульового класу і якими випускалися зі школи, то подеколи різниця була разючою.

Маргарита Олексіївна Гуслієнко була нашим терапевтом. До неї ми зверталися при застудах, проблемах зі шлунком, з головними болями, травмами. В разі потреби вона поміщала нас до ізолятора, призначала лікування, спеціальну дієту і спокій. Звичайно, ізолятор – місце не дуже веселе, але він був маленьким і затишним, там можна було вдосталь почитати і виспатись. Тож я не дуже засмучувалась, коли Маргарита Олексіївна направляла мене туди.

Лідія Михайлівна Кудревська працювала у нас черговою медсестрою. Вона мала божественний дар художника і створювала картини, аналогів яким, мабуть, у світі немає. Я навіть не знаю, як називається ця техніка, можливо килимкова? На рамку натягується цупка тканина-основа, на неї олівцем наносяться обриси майбутнього малюнка. Потім різнобарвними нитками і спеціальною голкою, яка робить маленькі петлі, «пишеться», вишивається сама картина. Уся основа щільно заповнюється, забивається петлями. В кінці роботи ці петлі підстригаються і на дотик картина здається оксамитовою. Але дивовижність картин Лідії Михайлівни не лише в оксамитності, а в красі й довершеності квітів, фруктів, птахів, яких вона так любила зображати на своїх полотнах. Крім того, її картини відзначаються великою кількістю дрібних деталей: на листі і пелюстках вишиті прожилочки, у птахів детально «вималювана» кожна пір’їнка, у квіточок живими здаються тичинки. В її стилі простежується школа Катерини Білокур, традиції петриківського розпису. І в той же час це її, неповторне. Ще мене вражало уміння Лідії Михайлівни на своїх картинах нитками передавати найтонші відтінки і напівтони. Це дуже складно, адже при килимковій техніці нитка лягає не горизонтально, а стоїть вертикально, ми бачимо лише її кінчик. І це змінює її справжній колір. Над своїми картинами Лідія Михайлівна працювала не лише вдома, а й приносила їх на чергування і ми мали можливість подивитися на її роботу, долучитися до таїнства творення.

Лідія Григорівна Лушпієнко вела у нас заняття з ЛФК, показувала нам фізичні вправи, допомагала працювати на тренажерах, підбадьорювала нас. Була вона доброю, привітною людиною, спілкувалася з нами на різні теми.

Валентина Василівна Грабко працювала у нас процедурною медсестрою. Вона робила нам курси уколів, пробу Манту. Звичайно, ми всі побоювались уколів, але вона вміла нас заспокоїти, пожартувати і тому її процедури не здавалися такими болючими.

Живе у моїх спогадах ще один дуже симпатичний персонаж. Це - собака Бім. Він мешкав при школі і щоранку радісно зустрічав нас біля ґанку спального корпуса, коли ми виходили на прогулянку. Був він справжній Білий Бім – Чорне Вухо: великий, білий, з чорними плямами і з чорним вухом. Дуже добрий і компанійський був пес, любив дітей. Я чула, що коли Бім був ще цуценям, його забрала служба відлову собак. Але він відчув, що його везуть на погибель, вирвався і втік. І так все своє життя прожив при нашій школі, тішачи нас своєю веселою мордою і доброю вдачею.

Наостанок здійснимо невеличку екскурсію моєю школою, поглянемо, якою вона була колись.

На четвертому поверсі учбового корпусу розташовувалась актова зала, центр культурного життя школи. Невелика сцена, прикрашена гарною пурпуровою завісою, ряди відкидних сидінь, на задній стіні – отвори для кінопроектора. Скільки спектаклів було зіграно на цій сцені, скільки пісень проспівано, скільки лекцій прочитано! А ще щочетверга нам привозили який-небудь фільм і тоді актова зала перетворювалась на кінотеатр. Я дуже любила бувати в цій залі, там завжди можна було почерпнути щось нове і цікаве.

З актовою залою межувала спортивна зала. Там проходили не лише уроки фізкультури, але й частенько гриміли дискотеки. Місця там було чимало, тож танцювалося добре.

На першому поверсі учбового корпусу була бібліотека, теж одне з найулюбленіших моїх місць. Була вона невеликою, затишною, там завжди було що почитати й подивитися. Бібліотекар Анна Никифорівна Пащенко допомагала мені підшукувати книги і навіть склала для мене список рекомендованої літератури.

У спальному корпусі на першому поверсі була кімната Бойової Слави, пізніше перетворена на кімнату відпочинку. Там стояв телевізор, шафа з іграшками, попід стінами - відкидні сидіння, на вікнах - гарні завіси. Якось іноземна благодійна організація пожертвувала нашій школі меблі і серед них – шикарний білий шкіряний диван. Його поставили в кімнаті відпочинку. Як здорово, м’яко було на ньому сидіти і дивитись «Санта Барбару»!

Спальня у нас була на третьому поверсі. За роки навчання нас переселяли кілька разів, були і затишні кімнати, і не дуже. І всі спальні були великі, казарменого типу. Але в старших класах нам відвели зовсім маленьку затишну кімнатку, на чотири ліжка. Там ще стояв стіл, стільці, тумбочки, шафа, висіло дзеркало, вікна прикрашали симпатичні штори, на підлозі лежав килимок. Нам дозволили зробити ремонт і ми поклеїли там рожеві шпалери, повісили картини. Стало майже як удома. Мабуть, це була найкраща спальня на всю школу.

Їдальня займала окрему споруду і сполучалась з учбовим корпусом підземним переходом, а зі спальним – галереєю. Це було приміщення в приємних теплих тонах, обшите чимось на зразок вагонки. Там стояли ряди столів, на столах – круглі блакитні пластмасові хлібниці. В кінці їдальні була малесенька кімнатка, де нарізали хліб. Коли завозили свіжий хліб, я часом нишком пробиралася туди, щоб узяти парочку горбушок. Вони були такими смачними! Годували нас у школі непогано, особливо вдавалися нашим кухарям борщі і пиріжки.

Чимало літ спливло з тої пори, як ми закінчили наш інтернат. Вже не застати там багатьох педагогів і працівників: хто змінив місце роботи або пішов на пенсію, а кого вже немає серед живих. Змінилася сама школа, там зроблено хороший ремонт, дещо переплановано. Дуже виросли мої улюблені каштани біля спального корпуса. Колись їхні нижні віти схилялися просто над нами і до квітів можна було дотягнутись рукою. А тепер нижні гілки ростуть так високо, що доводиться закидати голову, щоб їх побачити…
«Ніколи не повертайся туди, де тобі було добре» - сказав Хемінгуей. Але я з ним не згодна. І хоча світлий смуток і ностальгія завжди проймають душу, коли я приїжджаю до моєї школи, все одно, зустріч із минулим - це велике свято. Велике спасибі і доземний уклін тобі, мій рідний інтернат!

НАТАЛІЯ ДРЕМЛЮК

Internet Explorer 9 Beta

Internet Explorer 9 Beta - серйозний крок у розвитку браузера як для розробників, так і для користувачів. Він містить новий движок, що збільшує швидкість обробки запитів. додатково підтримує останні веб-стандарти, завдяки яким можна розробляти нові інтерактивні інтернет-рішення.

Інтернет - перш за все

З допомогою нового web-браузера користування сайтами стає зручнішим.

Елементи управління переходами між веб-сторінками браузера спрощено. Адресний рядок і поле пошуку поєднані в одну загальну стрічку, а кілька меню з попередніх версій браузера Internet Explorer об'єднані в одне спільне меню. У вікні браузера буде відображено лише те, що потрібно для перегляду зараз.

Спрощений і вдосконалений інтерфейс покращує якість сприйняття веб-сайтів. Вікно браузера не переобтяжене елементами управління, і для веб-сайтів відведено більше простору, ніж в інших браузерах. Характеристики кожного веб-сайту відображаються у всьому браузері, покращуючи сприйняття інформації.

Додано багато нових функцій, які будуть особливо корисні для осіб із обмеженою рухливістю - тих, хто використовує клавіатуру або пристрої, які взаємодіють із клавіатурою.

Користувачі можуть виділяти і копіювати текст до одного символу, тільки за допомогою клавіатури. При цьому можуть бути виділені і скопійовані і інші об'єкти, такі як таблиці та зображення.

Переміщення курсору на сторінці нагадує його поведінку в документі Word. Затиснувши кнопку Shift і натискаючи потрібні стрілки на клавіатурі, ви можете виділити потрібний текст. Включення і вимикання цього режиму проводиться натисненням клавіші F7. Режим може бути активований як для окремої вкладки, так і для всього вікна.

Багато користувачів використовують клавіатуру замість миші. Відтепер користувачі зможуть вибрати певне слово і викликати необхідний акселератор з допомогою клавіші контекстного меню, розташованої на клавіатурі біля правої кнопки Ctrl, не відриваючи рук від клавіатури.

Спрощено поширені завдання по копіюванню, навігації та вставці в один клік миші. Користувачі, які використовують у своїй роботі винятково клавіатуру, зможуть заощадити масу часу, натискаючи мінімум клавіш.

Web Slices - це, по суті, шматки сторінок, на які ви можете підписатися і стежити за оновленнями прямо в панелі вибраних посилань. Це означає, що замість того, щоб час від часу відкривати нову вкладку і переходити на цю сторінку, щоб побачити чи вона була оновлена, ви можете відвідувати сайти в звичайному режимі, поки не побачите в панелі вибраних посилань, що сторінка була востаннє оновлена. Це також допомагає зберегти багато часу і зусиль користувачам із слабким зором, які можуть користуватися тільки клавіатурою.

Враховані проблеми користувачів із вадами зору При масштабуванні використовуються елементи інтерфейсу з великою кількістю пікселів, що призводить до більш високої чіткості передачі інформації. Іноді розмір панелей меню і кнопок браузера досить великий, а вміст сайту - надто малий. Використовуючи адаптивний зум (об’єктив із змінною відстанню), вміст сторінок може здаватися більше. Збільшені всі елементи сторінки, але фактично перемальовано всю сторінку і так підігнано її вміст, щоб уникнути появи горизонтальних панелей прокручування. Це полегшує перегляд збільшених сторінок, так як вам потрібно перегортати сторінки тільки вгору і вниз, а не вправо і вліво..

Гарячі клавіші

Використання «гарячих» клавіш – зручний і надійний спосіб управління комп’ютером. Миша іноді буває недоступна через ту чи іншу хворобу. У таких випадках клавіатура стає єдиною стежкою у електронний світ. До того ж якщо постійно практикуватись, можна значно зекономити час.
Сьогодні майже до всіх програмних продуктів існують свої комбінації клавіш. Їх немало. Існує безліч сайтів, де розміщена інформація про них Та хотілось би звернути увагу на маловідомі сполучення.

1. якщо виділити папку або файл і натиснути F2 то включиться редагування імені, або якщо у провіднику натиснути F4, то стане активним адресний рядок

2. прокручувати сторінку вниз не скроллом і клавішею Page Down, а просто натискаючи "space"

ПОБУТОВІ ХИТРОЩІ.

Багато хто з нас має проблеми в побуті: комусь стають на заваді гіперкінези, комусь спастика, у когось м"язова слабкість. Тому я пропоную ділитися побутовими хитрощами, які допоможуть нам долати труднощі нашого становища. Ось деякі з моїх хитрощів.
1. Як чистити картоплю, якщо одна рука не може добре тримати картоплину. Картоплину наколюємо на виделку і тримаємо перед собою більш слабою рукою. Картоплю чистимо звичайним маленьким ножиком або спеціальним, для чищення овочів.
2. Якщо гаряча пара з каструлі викликає дискомфорт, обпікає руки, то страву треба мішати ложкою з довгою ручкою. Ще я іноді користуюся рукавицями-прихватками.
2. Як продягнути нитку у вушко голки, якщо одна рука не може тримати голку. Голку втикаємо у маленьку подушечку або ще кудись, де вона не хитатиметься, і більш здоровою рукою продягаємо нитку у вушко.
4. Як нанизувати бісер, якщо руки тремтять і набрати бісеринки на голку не виходить. Треба взяти паралонову губку, насипати на неї кілька бісеринок і голкою з ниткою ніби проколювати кожну бісеринку. Прокололи бісеринку і голка занурилася у губку. Підняли бісеринку вгору, на нитку, вийняли голку і прокололи наступну бісеринку.
5. Як прочистити забитий водосток, якщо важко користуватися вантузом. Треба в отвір насипати приблизно столову ложку соди і зверху налити трохи оцету. Відбудеться бурхлива реакція і водосток має прочиститись.
6. Як вимісити тісто.Вимішувати тісто часом нелегко навіть здоровим людям, бо швидко втомлюються руки, починає боліти спина. Але ж іноді так хочеться домашніх пиріжечків або хоча б булочок з родзинками! На щастя, у продажу вже давно доступна така чудова річ, як хлібопічка. Окрім випікання хліба її дуже зручно використовувати для замішування тіста на пиріжки, на паску. В ній навіть є окрема програма – «Замішування тіста». Ви закладаєте потрібні інгредієнти і хлібопічка дуже старанно замішує тісто і навіть підігріває його протягом години, щоб активніше працювали дріжджі. Тісто виходить чудове! Звичайно, хлібопічка - не дешева техніка, але є бюджетні марки, які за якістю продукції не поступаються розкрученим брендам. Скажімо, у мене пічка ORION, ми купили її за 400 гривень.

Наталія Дремлюк.

Косюк Ольга. Стихи этой красивой, молодой девушки, такие-же красивые,

как она сама. Они олицетворяют в себе любовь, любовь к природе; к солнцу,

к земле, и всё что есть на ней. А как она красиво вышивает, её вышивка

это клад и пример для подражания всем женьщинам. Благодарю Бога за то,

что он ей дал такой талант.

* * *

Послухайте дощі послухайте тишу,

Як жовтий метелик сідає на квітку,

Як вітер шепоче "Я всіх заколишу,

Я пух тополиний приношу вам в літку".

Послухайте голос трави і пшениці,

І шурхіт піску за хвилями моря,

Мовчаня води у глибокій криниці,

І небо високе, блакитне, прозоре.

* * *

Сьогодні падав білий сніг,

Величний лапатий,

По ньому хтось швиденько біг,

І завітав до хати.

Зняв капелюха і присів,

Погрітись коло пічі,

Без марноти і зайвих слів,

То був зимовий вечір.

Владимир Непейвода. Творчество этого человека очень

интересно и многогранно. Он на себя говорит одинокий рокер

любящий жить и писать свои стихи и музыку. И действительно

его стихи о жизни о его жизни, и обо всём вокруг. Он пишет

о правде, о людской озабоченности которая тянет нас то в

рай, то в ад. Вот некоторые из них.

КОЗИНО

Этот прекрасный мир потех,

Веселиться здесь не грех,

Здесь фортуна правит бал,

В козино чудак попал.

И удачей окрылён,

Всё поставил он на кон.

Первый час ему везло.

Он не ставил на зеро,

А фортуна песни пела,

Что ним лихо овладела,

Завела его в азарт,

Чтобы обмануть колодой карт.

И вот последняя игра,

Ставка слишком велика,

Должен будет умереть,

Или миром овладеть.

Пока крутилось колесо,

Фортуну ветром унесло.

Ну так что ж решай судьба,

Что же будет завтра с нами,

Или дуло у виска,

Иль сравняемся с богами.

До 2015 року сільські бібліотеки будуть модернізовані

8 травня 2011 року з 15:00 до 17:30 у конференц-залі Верховної Ради України були проведені комітетські слухання на тему «Розвиток сільських бібліотек як інформаційних та культурних центрів». Співорганізаторами слухань, метою яких є розробка стратегії подальшого розвитку бібліотечної справи у сільській місцевості, виступили Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності, програма «Бібліоміст» та Програма сприяння Парламенту України II (ПСП II), яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). 

Сюжет Нового каналу про стан та перспективи бібліотечної галузі в Україні.

Голосове управління комп’ютером

Всі вже звикли до управління комп’ютером через клавіатуру і мишку. Люди, які через хворобу не спроможні користуватися такими приладами, намагаються знайти гідний вихід з цієї ситуації. У більшості випадків вони використовують гумову пов’язку, до якої прикріплюється на чолі олівець. Це дає змогу впоратись із клавіатурою. 

Та наука не стоїть на місці. На допомогу вже поспішають інформаційні технології нового покоління. На інтернет-форумах все більше ведеться розмов про голосове управління комп’ютером. Вже зараз можна знайти декілька програм,завдяки яким користування комп’ютером стає зручнішим і доступнішим.

Програма uTorrent

Важко знайти людину, яка б не полюбляла дивитися фільми, слухати музику. І хоча вподобання у всіх різні, кожен може знайти щось до душі.

На жаль сучасні ціни на диски не дуже сприяють поповненню особистої медіатеки. Залишається скачувати все з Інтернету. Якщо у звичайній пошуковій системі набрати назву бажаного фільму, знайдеться немало сторінок із привабливою пропозицією «Скачати безкоштовно». Але чи насправді це так? У кращому випадку одна за одною будуть з’являтися сторінки із новими гіперпосиланнями, у гіршому ж з’явиться номер мобільного телефону, на який потрібно відправити вказаний код (звичайно не безкоштовно). Та й якщо на це згодитись, код на введення у більшості випадків не приходить..

ОБМІНЮЄМОСЬ ФОТОГРАФІЯМИ

Ми всі любимо обмінюватись фотографіями з нашими родичами і друзями. На щастя, сучасна цифрова техніка та Інтернет відкривають для нас нові можливості. Але пересилати цифрові фото у їх реальному розмірі незручно, вони дуже об’ємні. Впоратись із цією проблемою нам допоможе проста і функціональна програма Picasa від Google. Розглянемо деякі її можливості.

За допомогою Picasa ми можемо створювати веб-альбоми, де всі фото стануть компактними і при цьому не втратять своєї якості. Крім того, Picasa має цілий ряд інструментів і можливостей: дозволяє усунути ефект «червоних очей», дає змогу кадрувати й вирівнювати фото, ретушувати його, а також здійснювати корекцію кольору та контрасту (як в автоматичному, так і в ручному режимі), додавати чи зменшувати освітлення, додавати заповнююче світло. Також є можливість накладання різноманітних ефектів на фотографію: збільшення різкості, сепія, чорно-білий, тепліші тони, зернистість фото, насиченість, м’який фокус, сяйво та ін.

Працювати з Picasa нескладно. Після завантаження фото з камери на комп’ютер запускаємо цю програму і вона одразу сканує наш диск на наявність нових зображень. Виявивши нові фото, вона їх реєструє і розкладає в течки, кожна з яких має дату створення групи фотографій. Увесь каталог течок видно у лівій частині вікна програми. Для того, щоб переглянути всі фото, які лежать у певній течці, досить натиснути на неї мишкою і в правій частині вікна з’являться ці фото. А для того, щоб продивитися кожну фотографію в реальному розмірі, збільшити, або обробити її, треба двічі натиснути на неї мишкою.

Для того, щоб викладати фото в Інтернеті, треба створити акаунт в Picasa (програма дасть інструкції, як це зробити). Коли веб-альбом буде створено, ви повинні будете надіслати своїм друзям запрошення, відкрити їм доступ до фотографій.

Скачати програму можна тут: http://picasa.google.com

Наталія Дремлюк.

Говорить комп’ютер

Вже не мало сказано про нові можливості, що увійшли в життя людей з особливими потребами із появою ПК. Використовуючи новітні технології я, маючи важку форму ДЦП, змогла закінчити університет і зараз працюю у Вінницькій обласній бібліотеці. Приймаю участь у створенні електронного каталогу у програмі ІРБІС. 

Зараз, коли бібліотека стає центром інформації, у роботу працівників входять публічні виступи (семінари, дні інформації тощо). Нажаль вади мовлення не сприяють моїй участі у подібних заходах. Та за своєю вдачею я людина активна. І вирішила спробувати застосувати комп’ютерні програми, із допомогою яких текст перетворюється на мову Після ознайомлення із програмними продуктами, які змогла скачати з Інтернету, я обрала програму «Говорилка». Сама по-собі ця програма може відтворювати мову із набраного тексту, але з великим акцентом. Та з допомогою синтезатору мови Digalo текст звучить краще. До речи, на сьогоднішній день Digalo – один із кращих російськомовних синтезаторів. 

Додаткові можливості Windows 7

Сучасний розвиток комп'ютерних технологій не перестає нас дивувати інноваційними відкриттями. Особливо приємно те, що розробники новітніх технологій намагаються врахувати і наші потреби. Операційна система windows 7 — яскравий приклад цьому. У цій версії доступні додаткові можливості, на які давно сподівалися люди з різними формами захворювання.

У новій операційній системі Windows 7 використовується важлива інновація - голосовий інтерфейс. Ця функція буде доступна і в інших версіях програмних продуктів Microsoft, зокрема - в майбутній версії офісного пакету Microsoft Office 2010. Розпізнавання мови дозволить застосувати в програах новий тип інтерфейсу - голосової, за допомогою якого можна керувати комп'ютером без клавіатури і миші.

28 квітня працівники відділу попереднього замовлення: МБА, ЕДД, ПА ВОУНБ ім. К.А. Тімірязєва провели пасхальну зустріч “Христос воскрес! Радійте , люди!” протоієрея Олега Кожушного (викладач Київського національного університету ім.Т.Г. Шевченка та Київької Духовної Академії УПЦ) з вихованцями Вінницького обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями “Обрій”. Священник розкрив значення вірувань, традицій, обрядів, пов'язаних зі святом Великодня; познайомив з особливостями національних традицій святкування Великодня в Україні. Таке спілкування пробуджує в душах дітей та молоді повагу до символів-оберегів, виховує любов до Бога, до всіх людей, доброту, милосердя, чуйність.

До уваги присутніх був представлений перегляд літератури “Свята Пасха йде до хати”. Всім вихованцям “Обрію” були вручені пасхальні сувеніри.

ВЕСНА

Весна – пора чудова! В усі часи її оспівували і змальовували поети, прозаїки, художники, композитори. Я теж спробую показати своє бачення весни.
Для мене, міської жительки, весна починається з підвіконня. Мої квіти – герані, муррайї, оксаліс, фіалка – прокидаються і випускають молоді листочки. Значить, стало більше сонця, світовий день помітно збільшується.
Потім я помічаю ознаки весни на носику моєї Настуні. Її маленький носик-кнопочка прикрашається кількома цяточками ластовиння. Це дуже мило і зворушливо виглядає, особливо коли Настуня посміхається.
Коли земля просихає, ми їдемо на дачу. Тут, на лоні природи, видно справжнє торжество весни. Першими після зими нас зустрічають білі нарциси і кизил. Серед сірої, ще голої землі, голівки нарцисів виглядають дуже свіжо і тендітно, а кизил вкритий дрібними жовтими квітами і нагадує велике пухнасте курча. Усе навкруги заливає сонце, його золота енергія просто шалена, вона вирує і проникає в кожну живу клітину, викликає піднесення настрою, радість. Повітря свіже, запашне, воно бадьорить і водночас розслабляє. Трохи згодом, коли земля вкривається травичкою і дикими фіалками, з’являються джмелики. Вони такі гарненькі, у своїх смугастих шубках, мов летючі тигрики! Поважно, не кваплячись, перелітають з квітку на квітку, збирають перший нектар. Коли зацвітають яблуні й вишні, до джмелів приєднуються бджоли. Мені весело спостерігати, як ця смугаста братія трудиться над кожною квіткою.
На дачі приїжджають сусіди і це теж радість, адже не бачишся з ними з осені. Вітання, розпитування про життя, жарти, сміх, компліменти, обмін новинами, обговорення садово-городніх планів… Ціле море позитивних емоцій!
У місті теж видно прихід весни. Зацвітають абрикоси, зі своїх зимових схованок виповзають жучки-солдатики. Вони вкривають собою стовбури дерев, сидять на землі і гріються на сонечку. Воркують і танцюють голуби. На обличчях перехожих усмішки.
Тріумф київської весни – це, звичайно ж, цвітіння каштанів. У Києві їх дуже багато, це розкішні й могутні дерева. Біля нашого під’їзду теж росте один з цих красенів, його висота і пишність крони вражають. Листя каштанів схоже на віяла чи опахала. А суцвіття прийнято порівнювати із свічками, «свічки каштанів». Мені ж ці суцвіття нагадують якісь фантастичні ліхтарики пірамідальної форми. Цвітуть каштани різними барвами: і білими, і рожевими, і навіть гранатовими. Це так красиво – серед густої зелені каштанів рясно красуються суцвіття. Часто ці суцвіття ростуть не прямо, а нахилені вправо чи вліво. І коли дивишся на такий каштан, то здається, що щойно пролетів вітер, розтріпав квіти в різні боки і вони так і застигли в русі. Як на картині. Поодинокі каштани встигають зацвісти ще й у вересні, але це цвітіння не таке бурхливе, як навесні.
Весна – це Великдень. Радісна і підготовка до Великодня, і саме свято. Кожного року із хвилюванням печеш паску, милуєшся пофарбованими яєчками. І з радістю вітаєш рідних і знайомих, обмінюєшся шматочками паски, цокаєшся крашанками і від душі промовляєш: «Христос воскрес!». А ще очікуєш сходження Святого вогню в Єрусалимі у переддень Великодня. Це велике чудо, наочне явлення Божої сили.
Але не тільки радість приносить весна, але й світлий смуток. На вулицях продають море штучних квітів. Після Великодня – Проводи або Гробки, і цими квітами ми прикрашаємо могили наших родичів і друзів. Мамі я купую букетик блакитних квітів, бо вона любила цей колір. І очі в неї були блакитні. Я люблю Гробки, бо це незрима зустріч з тими, хто вже відійшов від нас. І з живими в цей день теж бачишся. Буває, цілий рік не зустрічаєшся, все ніколи, а на кладовищі й зустрінешся, поспілкуєшся.
Весна – це також згадка про Чернобиль. З роками ця наша трагедія ніби поблякла, призабулася, але в кожну річницю згадується, відлунює болем у душі. Жаль і тих, хто загинув одразу, гасячи пожежу на реакторі, і тих, хто захворів пізніше, і тих, кого виселили з рідних місць. Жаль вбиту й понівечену природу.
Та попри все, весна прекрасна. Бажаю усім зустріти в своєму житті ще не один десяток весен, і нехай кожна весна дарує радість і нові надії, які неодмінно справдяться.

Наталія Дремлюк

У відділі довідково-бібліографічного та інформаційного обслуговування відбувся день бібліографії  «Бібліотека ім. К. А. Тімірязєва як інформаційний та культурно-освітній центр регіону».

 Учасниками заходу стали студенти групи із вадами слуху і мовлення Вінницького соціально-економічного інституту відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».

У ході зустрічі слухачі ознайомились із презентацією «З історії Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва». Корисною і цікавою запам’яталась консультація з використання електронного каталогу бібліотеки.

Студенти мали нагоду по новому відкрити для себе цінність довідкових видань. Цьому сприяла інформаційна бесіда «Безмежний світ енциклопедій, довідників, словарів». Навіть у еру стрімкого розвитку інформаційних технологій вони не втратили своєї цінності. Це скарбниця сучасних знань, яка завжди до наших послуг.

Підчас експрес- екскурсії слухачі ознайомилися з підрозділами бібліотеки, узнали про специфіку кожного відділу і стали нашими читачами. Сподіваємось, подібні зустрічі стануть традицією, а студенти – постійними нашими відвідувачами і в майбутньому – колегами.

Web-сайти громадських організацій людей з особливими потребами

http://www.spilka.kiev.ua — сайт спілки громадських організацій інвалідів Києва. Головною його метою є активне залучення молоді та дітей з особливими потребами до громадського та політичного життя міста, а також координація ефективної взаємодії організацій інвалідів з органами державної влади. 

http://www.vofpni.org.ua – сайт Всеукраїнської організації «Фонд підтримки непрацездатних інвалідів» створено з метою їх соціального захисту, медичної, соціально-трудової реабілітації та залучення інвалідів до громадської діяльності.

Web-сайти, що сприяють інтеграції в суспільство людей з особливими потребами

http://www.naiu.org.ua – сайт Всеукраїнського громадського соціально-політичного об'єднання «Національна асамблея інвалідів України». Засновники сайту намагалися найповніше розкрити питання законодавства, проблеми соціальної, трудової та професійної реабілітації інвалідів.

http://www.4uth.gov.ua – сайт Державної бібліотеки України для юнацтва. Натиснувши посилання «толерантність» можна знайти адреси установ та організацій, що надають підтримку людям з особливими потребами.

ПРАЦЮЄМО ДЛА ВАС

Вже більше ніж сто років у центрі Вінниці працює обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського. Це провідний сучасний просвітницький, культурний, інформаційний, науково-дослідний центр, депозитарій краєзнавчої літератури, потужне книгосховище, яке налічує майже 1 мільйон примірників документів всіх типів і видів на різних носіях інформації майже 50 мовами світу

Працюємо для Вас

БІБЛІОТЕКА СЬОГОДНІ.

Сучасні люди дотепер вважають, що бібліотеки зупинилися у своєму розвитку й вже не в змозі нічого нового внести в розвиток культури.

Не хочу вас розчаровувати, але це зовсім не так. Бібліотеки ніколи не переставали розвиватися й удосконалюватися. 21 століття, століття впровадження нових технологій, торкнувся й бібліотек.

То як же виглядає сучасна бібліотека й чим вона може порадувати нас?

ОБЛАСНИЙ ТРЕНІНГОВИЙ ЦЕНТР

На базі бібліотеки, за сприянням Фонду Білла та Мелінди Гейтс, діє програма «Бібліоміст», в рамках якої створено Обласний тренінговий центр. 

Завдяки використанню сучасних інформаційних технологій обласний тренінговий центр є базою для навчання бібліотечних фахівців області та користувачів бібліотеки для більш ефективного задоволення інформаційних потреб громад Вінниччини. Також центр надає змогу самим представникам громади отримати кращий доступ до інформаційних ресурсів мережі Інтернет (пошук роботи, можливостей навчання, пошуку партнерів, спілкування в соціальних мережах тощо). Таким чином, мешканці області мають можливість покращити своє життя завдяки доступу до потрібної інформації у центрі. Навчання у регіональному тренінговому центрі проводитися спеціалістами обласної бібліотеки за спеціальною програмою, розробленою Українською бібліотечною асоціацією.

Центр оздоблено новітньою технікою та найновішим програмним забезпеченням, Тож, пройшовши курс занять, можна набути сучасні знання з основ роботи на ПК та сервісах Інтернет.

Під час тренінгів використовуються інтерактивні форми навчання. Тренери Центру прагнуть внести у процес навчання креативні та інтерактивні методики тренінгових занять. Уся теоретична інформація закріплюється через практичну та самостійну діяльність.

НАШІ КЛУБИ

Дружнє спілкування у середовищі близьких по духу людей -  це можливість відчути себе частинкою дружнього колективу. Тут людина розкриває свої таланти, ділиться думками, знаходить друзів.

У бібліотеці працює ряд клубів та об'єднань за інтересами, які гостинно відкривають свої двері для всіх бажаючих.  Ставши їх членом, можна поринути у світ прекрасного, набути нового досвіду в улюбленій справі,  а відтак – бути популярним у своєму середовищі.

ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ЦЕНТР «ПРАВО»

У рамках бібліотечного обслуговування працює інформаційно-правовий центр «Право». Метою центру є виховання правосвідомості громадян, здатних жити у відкритому громадянському суспільстві демократичної, правової держави України.

Центр створено Вінницькою обласною універсальною науковою бібліотекою імені Валентина Отамановського і обласним управлінням юстиції. Фахівці управління приймають громадян у відділі літератури і інформації з питань економіки і права.

ІНФОРМАЦІЙНА ТЕЛЕФОННА ЛІНІЯ

Перед тим, як завітати до бібліотеки, користувач повинен мати хоча б приблизне уявлення про цей заклад, правила користування, умови запису. Адже для того,щоб успішно користуватись послугами бібліотеки,, потрібно пройти не важкий, та все ж таки послідовний процес оформлення. До того ж бібліотека має багато структурних підрозділів. Маючи елементарні знання про кожен з них, можна легко зорієнтуватись у масштабному приміщенні бібліотеки.

Скориставшись інформаційною лінією бібліотеки, можна  отримати всю необхідну інформацію. Достатньо зателефонувати на номер 500-092. Вам стануть відомі майже всі послуги і можливості бібліотеки. 

Інформаційна телефонна лінія – це швидка бібліотечна допомога нашим користувачам

МЕДІАЦЕНТР

Одним із підрозділів Вінницької універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського  є медіа центр. У порівнянні із іншими відділами він був створений відносно недавно. На фоні затишних читальних залів, він відрізняється своєю жвавістю та новими, інтерактивними формами роботи.

Відділ виконує основну функцію бібліотеки – здійснює інформаційне обслуговування користувачів, але робить це інакше. У перекладі з англійської мови media  означає засіб, носій. Основним засобом інформування тут є комп’ютер. Інформація передається здебільшого на цифрових носіях.

Мій жіночий колектив.

Так вже склалося, що працівники бібліотек є переважно жінки. Може це тому, що
потяг до прекрасного – одна із рис характеру, що притаманні представницям прекрасної статі, і наша «Тімірязевка» не виняток.
З бібліотекою я знайома із дитинства. Тут все життя працює моя мама. Зараз як і багато років тому мене називають «Донькою полку». Бібліотека для мене була і залишається місцем , де мене розуміють, тут я завжди відчувала себе частинкою дружньої сім’ї. Пригадую свій дитячий малюнок на якому я працюю разом з тими, хто завжди був для мене прикладом доброти і відданості своїй справі.
Мені пощастило - моя мрія стала реальністю. Незважаючи на свою хворобу – важку форму ДЦП, я закінчила факультет документознаства і інформаційної діяльності вінницького соціально-економічного інституту відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».Під час навчання опановувала особливості бібліотечної справи. Незабутнім став для мене той, день, мені запропонували працювати у цьому закладі.
І ось я знов у своєму рідному колективі, тільки вже як рівна.
Я приймаю участь у створенні електронного каталогу бібліотеки, ( у своїй роботі використовує бібліотечну програму «Ірбіс»). Це спеціальна бібліотечна система. Якщо систематично працювати з нею, програма здається не складною. Але для цього потрібен досвід. Та на щастя мені було до кого звернутися. Вдячна працівникам відділу літератури і інформації з питань виробничого профілю за їх допомогу і гарне ставлення до мене.
Ще під час навчання в університеті я зрозуміла, як корисна інформація може допомогти людині з особливими потребами. І відтоді моїм бажанням стало поділитися досвідом зі своїми друзями і всіма, хто бореться із своєю недугою.
Майже всі мої пропозиції викликали тільки схвальні відгуки. Незважаючи на вади моєї мови, я завжди отримувала дозвіл на організацію інформаційних заходів для людей з особливими потребами.
Коли багато відділів нашої бібліотеки створювали свої блоги, мені довірили наш INVA-гурт. Тепер я можу писати про роль бібліотеки в житті людей з особливими потребами і бути впевненою, що мене почують. Цим я завдячую людям, які вірять мені.
Хочеться привітати моїх колег-жінок із святом весни – 8 березня. Побажати їм, дорогим мені людям, удачі, оптимізму, здійснення всіх мрій, добра та зи у їх сім’ях.

Наталя Дремлюк – моя давня подруга. Ми разом навчалися у Київській спеціальній школі-інтернаті №15 для дітей із наслідками поліомієліту та церебральними паралічами. Мої батьки могли забрати мене додому у Вінницю лише на вихідні. Я все життя буду пам’ятати те тепло і ніжність, що дарувала мені мама Наташі тьотя Валя, коли приходила до школи відвідати Наташу і мене.

Згодом наші сім’ї стали справді близькими. І хоча я продовжувала навчання вже у Вінниці, ця дружба ставала тільки міцніше.

Минали роки, ми з Наташею пішли кожна своєю стежкою. Та кожен рік на свій день народження я отримувала подарунки із Києва. Це тьотя Валя радувала мене.

Та одного вересневого вечора у нашому домі пролунав тривожний телефонний дзвінок. Голос Наташі був пригнічений. Прийшло горе.

У ці березневі дні, коли ми вітаємо зі святом матерів, хочеться ще раз згадати нелегке, але прекрасне життя мужньої жінки

Я хочу розказати про найріднішу мені людину – про маму Валю.

На її долю випало два дуже нелегких випробування – мій діагноз ДЦП і її власний діагноз – порок серця з 30 років. Із хворим серцем нелегко жити навіть просто для себе. А мама жила для мене і для мого батька. Вона мужньо боролася з моїми нескінченними застудами, допомагала мені обслуговувати себе, разом з батьком возила мене до різних лікарів і цілителів, в буквальному розумінні ставила на ноги, бо до 5 років я не ходила. На щастя, Бог послав нам одного дуже хорошого китайського лікаря-невропатолога Лана Лина, який у 80-х роках жив і практикував у Кишиневі. Після кількох курсів лікування я почала ходити, хоча повністю мій діагноз не зник. Але й це вже було величезним досягненням.

Крім піклування про моє здоров’я мама зробила ще одну неоціненну справу: прищепила мені велику любов до книг, до читання. Завдяки цьому моє життя і до сьогодні наповнене книгами.

Коли я пішла до школи, то навчилася самостійності і мамі стало легше зі мною. Але її хвороба з кожним роком давалася взнаки все більше і більше. Зрештою мамі зробили дві дуже складні операції на серці, першу – коли я вчилася в школі, другу – коли вже була студенткою. Це продовжило їй життя, але не дуже полегшило його. Та мама була оптимісткою і раділа кожній хвилині, коли почувалася добре, намагалася зробити якісь справи. Навіть ходила на роботу. І завжди дуже гарно виглядала.

Коли я стала студенткою, мама відвідувала зі мною лекції, допомагала конспектувати, бо я не могла швидко писати.

Після закінчення університету я вийшла заміж. Коли я чекала дитину, мама теж дуже допомагала мені, адже цей період протікав для мене не завжди легко. Мій чоловік теж має фізичні вади, тож відмовитись від маминої помочі ми не могли.

І от нарешті в нашому житті з’явилася Настуся – моя донечка і мамина онучка. Для моєї мами це було найбільшою радістю у житті, найбільшим досягненням. Мама дуже піклувалася про Настуню, разом зі мною не досипала ночей, допомагала підносити до грудей, одягати, купати, гуляти. І все це через біль, через погане самопочуття. Вона любила мріяти, куди водитиме Топочку, коли та підросте (так лагідно вона називала Настуню). Хотіла водити на танці, на гуртки. Здавалося, життя остаточно налагодилося, я виросла і стала майже самостійною, народилася онучечка.

Для мами все скінчилося, коли Настуні було біля двох років. Чудового сонячного вересневого дня ми з мамою і Настунею пішли гуляти. На озері мамі стало дуже погано. Приїхала швидка, її забрали до лікарні. І біля 12 ночі батько приїхав і сказав, що нашої мами більше немає…

А осінь ще довго стояла золота, сонячна і тепла, світла, як і мамина душа. І природа ніби разом з нами проводжала маму у вічність…

ЛЮБІТЬ І ЦІНУЙТЕ МАМУ, ПОКИ ВОНА ПОРУЧ З ВАМИ.

Роботи Ірини Цвиренко

Ірина Цвиренко - це яскравий приклад оптимізму, цілеспрямованості, потягу до прекрасного. Її малюнки сповнені світлих мрій. Вони заряджають своїм позитивом і нагадують улюблену з дитинства красиву казку.

15 лютого у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К.А. Тімірязєва відбулася інформаційна зустріч з вихованцями Вінницького обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді «Обрій». Слухачі мали нагоду по-новому відкрити для себе красу і велич рідного краю, ознайомитись з визначними пам’ятками Вінниччини, почути цікаві й нові факти про відомі історичні події.

На закінчення заходу був продемонстрований фільм «Серце Поділля» про минуле нашої області, про видатних людей, які залишили помітний слід в історії подільського краю.